Фредерик Пол - Брама
Название: | Брама | |
Автор: | Фредерик Пол | |
Жанр: | Космическая фантастика, Фэнтези: прочее | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | FLC | |
Год издания: | 2017 | |
ISBN: | 978-617-12-3423-9 | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Брама"
Брама відкривала шлях до всіх скарбів Усесвіту… і до всіх його несусвітніх жахіть. Коли проспектор Роб Броудгед досяг Брами на космічному кораблі гічі, він вирішив, що знає, який рейс принесе йому щастя. Три рейси потому Робінетт Броудгед став відомим і казково багатим. Але йому випало стикнутися з подорожжю… всередину самого себе, що стала ще небезпечнішою і страшнішою, аніж та жахлива мандрівка крізь міжзоряний простір, у яку він уклепався!
Читаем онлайн "Брама" (ознакомительный отрывок). Главная страница.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Фредерік Пол Брама
Розділ 1
Мене звати Робінетт Броудгед. Та попри це я чоловік. Мій електронний аналітик (я зву його Зіґфрід фон Психіатр, хоча то не його ім’я. Він робот, тому в нього немає імені) кепкує:— Робе, чому тебе хвилює, коли люди думають, що ти дівчина?
— Мені байдуже.
— Тому чого ти про це постійно згадуєш?
Мене дратує, коли Зіґфрід згадує мої спомини. Я дивлюся на стелю з підвісними конструкціями та піньятами, а відтак переводжу погляд у вікно. Насправді це не вікно, а рухома голограма прибою на Каена-Поїнт; Зіґфріда запрограмовано на різноманітні речі. За хвильку я відповідаю:
— Не моя вина, що так мене назвали. Моє ім’я вимовляється «Р-О-Б-І-Н-Е-Т», але всі говорять його неправильно.
— Ти чудово знаєш, що ім’я можна змінити.
— Якщо зроблю це, — кажу я, впевнений у своїй правоті, — ти твердитимеш, що в мене нав’язлива ідея стосовно виправдання свого роздвоєння особистості.
— Я тобі пораджу лише, — відповідає Зіґфрід із притаманним йому незграбним механічним гумором, — не вживати спеціальних термінів зі сфери психоаналітики. Було б краще, якби ти лише говорив про те, що відчуваєш.
— Я почуваюся щасливим, — у тисячний раз запевняю Зіґфріда. — В мене немає жодних проблем. Чому б мені не бути щасливим?
Знову ця гра в слова. Мені це не подобається. Мені здається, з програмою Зіґфріда щось не гаразд. Він говорить:
— Скажи, Роббі: чому ти почуваєшся нещасним? — Я мовчу. Машина наполягає: — Мені здається, тебе щось турбує.
— Дурниці, Зіґфріде, — відповідаю я з легкою відразою, — ти постійно це кажеш. Нічого мене не турбує.
— Немає нічого поганого у вираженні своїх почуттів, — підлещується Зіґфрід.
Я знову дивлюсь у вікно. Я серджуся, бо відчуваю, як тремтить моє тіло, незрозуміло чому.
— Зіґфріде, ти зануда. Тобі колись казали про це?
Він щось говорить, але я не слухаю. Я думаю, навіщо я згаяв свій час, прийшовши сюди. Хто-хто, а я маю всі підстави на те, щоб почуватися щасливим. Я багатий і маю гарний вигляд, не занадто старий і в мене є Повна Медицина, тому протягом наступних п’ятдесяти років я не буду старішати. Я живу в Нью-Йорку під Великою Бульбашкою. Тут мешкають лише забезпечені люди та зірки. Я володію літньою резиденцією з видом на Море Таппан та греблю Пелісейдс. Усі дівчата божеволіють від моїх трьох браслетів, які я отримав за польоти. На Землі живе не так багато проспекторів, навіть у Нью-Йорку. Всі жадають почути від мене про мій політ навколо Туманності Оріона чи Малої Магелланової хмари (звичайно, я жодного разу там не був. Я відвідав лиш одну цікаву місцину, але не хочу розповідати про неї).
— Якщо ти справді щасливий, — говорить Зіґфрід, зачекавши належну кількість мілісекунд на мою відповідь, — чому тобі потрібна моя допомога?
Ненавиджу, коли він порушує ті самі питання, які собі ставлю я. Мовчки соваюся на пінопластовому килимку, прагнучи вмоститися зручніше. Я усвідомлюю, що на мене чекає довгий і нестерпний сеанс. Якби я знав, чому потребую допомоги, вона мені не була би потрібна.
— Зіґфріде, ти зануда. Тобі колись казали про це?
— Робе, ти сьогодні не вельми говіркий, — відповідає Зіґфрід крізь маленький динамік спереду килимка. Іноді він користується дуже реалістичним манекеном, який сидить у кріслі, стукає олівцем і час від часу глузливо посміхається. Проте я йому сказав, що це мене нервує.
— Чому ти просто не поділишся зі мною своїми думками?
— Бо я зараз ні про що не думаю.
— Розслабся і скажи перше, що спаде тобі на думку, Робе.
— Я намагаюся згадати, — кажу я і замовкаю.
— Згадати що саме, Робе?
— Браму?
— Звучить як питання, а не як твердження.
— Можливо. Нічого не вдієш. Це саме те, що я згадую — Браму.
У мене досить підстав згадувати Браму. Там я одержав гроші, браслети й інші речі. --">- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Книги схожие с «Брама» по жанру, серии, автору или названию:
Евгений Обабков - Будущие миры. Академия "Космос" (СИ) Жанр: Боевая фантастика Год издания: 2014 |
Другие книги автора «Фредерик Пол»:
Фредерик Пол - МИЛЛИОННЫЙ ДЕНЬ Жанр: Научная Фантастика Год издания: 1992 |
Фредерик Пол, Джек Уильямсон - Дитя звёзд. Трилогия Жанр: Космическая фантастика Год издания: 2020 Серия: Дитя звезд |