Любов Михайлівна Білозерська - Ангел наш добрий – Мати Софія

Любов Білозерська Ангел наш добрий – Мати Софія

Л. М. Білозерська

Ангел наш добрий – мати Софія

Умань

ВПЦ ««Візаві»

2016

УДК 821.161.2

ББК 84(4Укр)6

Б61

Білозерська Л. М.

Б61       Ангел наш добрий – мати Софія / Л. М. Білозерська. –

Умань : Видавничо-поліграфічний центр «Візаві», 2016. – 112 с.

Той, хто візьме до рук оцю книжку, прочитає її неодмінно. Тут немає сюжетних хитросплетінь та особливих претензій на художні відкриття, але є те, без чого не буває більш-менш значущого прозового твору. Тут є доля людини…

УДК 821.161.2

ББК 84(4Укр)6

© Білозерська Л. М., 2016

Євангеліє від Любові

Той, хто візьме до рук оцю книжку, прочитає її неодмінно. Тут немає сюжетних хитросплетінь та особливих претензій на художні відкриття, але є те, без чого не буває більш-менш значущого прозового твору. Тут є доля людини.

Любов Білозерська поставила перед собою просту, та вочевидь сокровенну мету – описати історію свого роду на тлі тих драматичних подій, які пережила Україна впродовж останнього сторіччя. Війни, голод, розруха, злидні, постійна боротьба за існування, за святе право жити на своїй землі. Жити навіть не в розкоші, не в якомусь особливому достатку, а в тяжкій щоденній праці, вимолюючи у Господа лише «хліб наш насущний».

В центрі оповіді – образ Матері Софії, що уособлює найсвітліші риси української жінки. І то не лише такі традиційні чесноти, як щедрість, доброта, щирість, а навіть жертовна готовність на злочин (не обумовлений Божими заповідями) заради дітей, заради родинного блага. Та чи можна назвати злочином вчинок, який умотивований найкращими намірами, але не вкладається в закони злочинної влади? Чи можливий злочин ангела супроти диявола? Я не буду тут інтригувати читача цією кримінальною, а в чомусь і веселою історією (він оцінить її сам), але віддам належне авторці в тому, що вона не малює своїх персонажів лише світлими барвами. Не приховує того, про що можна було б і змовчати, аби, боронь Боже, не кинути тінь на людину, яку вона прирівняла до ангела. Адже людська натура цікава не лише своїми достоїнствами, але й нелукавими вадами, слабинками, які урівноважують її непросту природу. І тому герої цієї повісті живі, правдиві, багато в чому нами впізнавані. Вони нагадають нам (іноді до щему у серці) і наших матерів та бабусь, батьків і дідів, усіх отих дядьків і тіток, що прожили, здавалося б, непримітне життя, а проте саме вони творили те, що називається «буттям українського народу».

А історія будь-якого народу – це, окрім усього, сукупність доль і життєписів його окремих людей. Тому я й сприймаю цю повість як частку нашої вітчизняної історії, висповідану щирим і люблячим серцем. Своєрідне Євангеліє про найдорожче. Від Любові Білозерської. Василь Шкляр

Ангел наш добрий – мати Софія

Минули, слава Богу, роки безвір’я і невігластва.

Радіють віряни, що почали відкриватися храми, і в сусідніх селах уже правлять священники служби.

А в Стецівці церкву, на той час, ще не побудували.

Отож зі своєю ровесницею іде мама Софія аж через два села у Скаливатку до храму Божого святого. Повертається щаслива, помолоділа, усміхнена; і внучатам, і правнучатам із вузлика дістає проскурку.

–

Їжте, дітки, набирайтеся сили, хто перший з’їсть, той швидше і підросте.

–

А вона чомусь не дуже солодка, – котресь із діток обізветься.

–

Такою і повинна бути освячена проскурка, через неї вам Господь пошле здоров’я.

А пізніше відкрилася церква і в Юрківці, стало ближче ходити Софії із подругою Василиною.

Бувало, хто совісний, зглянеться на них та й підвезе, а ні, то так кілометри й долають пішки, не ображаючись, не ремствуючи…

По-справжньому була щасливою, коли звели храм у Стецівці. Не минала жодного свята, аби не піти та не помолитися за здоров’я дітей, онуків і правнуків.

Ставила свічечки за убитих голодом і війною, за померлих рідних…

Шанувала церковні свята і синів, і дочок своїх навчила. Так і снується міцна ниточка віри від матері до молодого покоління.

У хаті завжди звучала невмируща колядка, щедрівка, яку чистими і дзвінкими голосами виводили із забуття її діти і онуки. А мама така була задоволена, сонячно сяяла своєю незабутньою ніжною усмішкою… «Слава Тобі, Боже, дав людям празник», – говорила радісно.

А скільки хліба спекла за своє життя непосидюча ненька! ЇЇ руки не стомлювалися ніколи учиняти хліб, бігати від якоїсь турботи до тіста, навідуючись --">