Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко

Мого сина, дурнику.

ЗУККО: Бо він був малий шмаркач.

ДАМА: Хто вам це сказав?

ЗУККО: Ви. То ви сказали, що він малий шмаркач. Ви сказали, що він брав вас за ідіотку.

ДАМА: А що, як я любила, щоб мене брали за ідіотку? А що, як я любила малих шмаркачів? А що, як я любила малих шмаркачів більше за все на світі, більше за великих кретинів? Що, як я ненавиджу всіх, окрім малих шмаркачів?

ЗУККО: Треба ж було це сказати.

ДАМА: А я казала це, дурнику, я це казала.

ЗУККО: Не треба було відмовлятися давати мені ключі. Не треба було принижувати мене. Я не хотів його вбивати, але все склалося саме собою через цю історію з порше.

ДАМА: Брехло. Нічого не склалося саме собою; все вийшло без ладу. Адже під прицілом вашої зброї була я. Чому ж це йому ви стрелили ви прострелили голову, з такою кількістю крові?

ЗУККО: Якби це була ваша голова, крові було б не менше.

ДАМА: Але я б цього не бачила, дурнику. Моя кров у мені, мені чхати на це, бо вона мені не належить. А от кров мого сина — це я її вштрикнула у його вени, і це була моя справа. Це належало мені, то чи можна ж розв'язувати мої справи бозна по-якому, у міському саду, під ногами якоїсь зграї бовдурів. Тепер же я не маю більше нічого свого. Хоч би що там сталося з тим єдиним, мені належить. Завтра вранці кров, звичайно, сиплють піском садівники. І що мені тепер залишиться, що залишається?

Зукко зводиться на ноги.

ЗУККО: Я їду.

ДАМА: Я їду з вами.

ЗУККО: Не ворушіться.

ДАМА: Ви навіть не маєте на що їхати. Ви навіть не даєте мені часу дати вам гроші. Ви нікому не даєте часу допомогти вам. Ви, як той ніж із заскочкою, якого ви час від часу дістаєте із кишені.

ЗУККО: Я не потребую допомоги.

ДАМА: Всі люди потребують допомоги.

ЗУККО: Тільки без сліз. У вас буде заплакане обличчя. А я цього не терплю.

ДАМА: Ви ж мені казали, що жінок любите. Всіх жінок, навіть мене.

ЗУККО: Але не тоді, коли їм на плач збирається.

ДАМА: Обіцяю вам не плакати.

Плаче. Зукко йде.

ДАМА: А ваше ім'я, дурнику? Чи ж ви здатні мені його сказати тепер? Хто вам нагадає його? Ви вже його забули, я певна. Я єдина тепер його пам'ятаю. Ви поїхали без вашої пам'яті.

Зукко виходить. Дама залишається сидіти на місці і дивиться на потяги.

XIII. Офелія

Те саме місце; ніч.

Дворик безлюдний. Чути плюскіт дощу.

Входить сестра.

СЕСТРА: Де це моя голубка? До якого кишла її затягли? В яку брудну клітку її посадили? Які збочені й розпутні тварюки її оточують? Я хочу віднайти тебе, моя горличко. Я шукатиму тебе поки жива.(Пауза.) Самець — найогидніша скотина серед тих огидних скотин, яких тільки земля носить. Від самця смердить. Так тхнуть щурі в каналізації, свині у загоні, ставок, де трупи гниють. (Пауза.) Самець брудний — чоловіки ніколи не миються, на тілі в них засихає бруд і мерзенний леп від їхніх виділень. І вони не рушать його, ніби то якісь коштовні осади. Чоловіки не чують запаху один одного, бо всі вони одним медом мазані. Ось чому вони завжди водяться один з одним і водяться з хвойдами. Бо хвойди, заради грошей, терплять цей запах. Я її відмию, мою крихітку. Купання перед обідом, купання вранці, натирання спини і рук щіткою, і чищення під нігтями. Щодня миття волосся, підрізання нігтів, щоденне миття від голови до ніг гарячою водою з милом. Триматиму її біленькою, мов голубку, чиститиму пір'ячко, мов горлиці. Я глядітиму її і триматиму клітці завжди чистій, щоб не бруднилася її непорочна білота від дотику з цим брудним світом, з брудними самцями, щоб вона не пропахла цим нестерпним сопухом самців. Гай-гай, то ж бо її брат, цей щур серед щурів, гнилий кабан, цей продажний самець штовхнув і втоптав її в багно і поволік за коси до її гноївки. Мені його треба вбити, треба отруїти, треба відігнати його від клітки з моєю горличкою. Мені треба огородити дротом клітку своєї любові. Мені треба розчавити ногою цього щура і спалити його в пічці. (Пауза.) Тут усюди брудно. Все це місто брудне і населене самцями. Хай дощить, хай дощить, хай дощ трохи помиє маленьку мою горличку в тій гноївці, де вона зараз.

XIV. Арешт

Дільниця Маленького Чикаго. Два поліцаї, повії і серед них дівчисько.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ: Ти кого-небудь бачив?

ДРУГИЙ ПОЛІЦАЙ: Ні, нікого.

ПЕРШИЙ ПОЛІЦАЙ: Це все дурниці. Дурна наша праця. Стовбичити тут, як табличка про стоянку. Це все одно, що знову --">