Адам Пшехшта - Вовчий легіон

неохотою відпустив її руку.

-- Маєте закурити? – звернулася несподівано вона до нього. – Я свої забула.

-- До Ваших послуг, -- схилився майор, відчиняючи перед нею двері. Вони вийшли в коридор і Кроне витягнув срібний портсигар.

-- Цигарки доволі міцні, турецькі, -- сказав виправдовуючись.

-- Дякую, але це був тільки претекст, щоб виманити Вас в коридор, -- засміялася вона безтурботно. – Той молодий чоловік так дивно до нас придивлявся…

Офіцер не відповів. Мовчки дивився на чарівне, бліде обличчя, зелені очі в темній оправі, всіяний веснянками носик. Він намагався вийти з заціпеніння. Марна річ. Катя схилила голову набік і непослушне пасмо порушило ідеальний лад віртуозно вкладеної зачіски. Коли до Кроне дійшов запах її волосся, він з усіх сил затиснув руку на портсигарі й опустив погляд. В його житті було багато жінок – вони приходили та йшли – переважно з власної волі, дорікаючи йому, що він “надто віддалений”, не здатні знести емоційного холоду, а інколи праці, що обмежувала особисте життя. Однак йому було важко порівняти приємне збудження, яке він відчував у їхній присутності, до пасії, викликаної в ньому Катею.

-- Я Вам не подобаюся? – запитала вона спокійно. – Моя настирливість Вам неприємна?

-- Швидше навпаки, -- буркнув Кроне. – І це мене турбує…

Вона засяяла, подарувавши йому чарівну посмішку. Взяла його за руку, мимохідь бавлячись, огрубілими від занять фехтуванням, пальцями офіцера.

-- Отже, я не така дурепа, як мені здавалося, -- сказала Катя з полегшенням. Він запитально підняв брови. -- Рада, що не тільки я почуваюся… дивно.

Майор механічно пересунув два пальці на внутрішній бік зап‘ястка Каті.

-- Я не почуваюся дивно, -- пробурмотів. – А точно знаю, наскільки непристойні мої почуття.

-- Так?

-- І вже напевно не личить, щоб я їх докладно описав, -- кинув Кроне різко. Зусиллям волі він зупинив себе, щоб не торкнутися її обличчя, вуст…

Млявим, безпорадним рухом спробував припинити пестити долоню Каті. Вона зігнорувала це, підсунулася ближче.

-- Я готова вбити, щоб Ви відчували до мене те, що здається, відчуваю я …

Шалений пульс на зап‘ясті. Правда, правда! Кроне міцно стиснув дрібну долоню.

-- Це якесь божевілля, -- прошептав.

Вона зойкнула від болю, проте не відсунулася ані на сантиметр.

-- Так, божевілля. Таке, яке трапляється раз в житті, -- відповіла, майже торкаючись його обличчя вустами.

І знов він відчув кінчиками пальців швидкий барабанний бій її серця. Правда, правда!

Грюкнули двері сусіднього купе і в коридор вийшла худорлява, жвава бабуся. Зиркнула на них з-під ока і енергійним кроком направилася в бік буфета. Майор дещо відсунувся від Каті й опер чоло на холодну шибку. Якийсь час дивився незрячим поглядом, як за вікном миготіли дерева. Ті, найближчі до вагона утворювали розмиту лінію, люкс-торпеда розвивала швидкість понад сто кілометрів на годину. Не дивлячись, він відчув, що Туліна знов присунулася.

-- Це потрібно припинити, -- гаркнув. – Якби не та старенька…

-- Хай їй чорт! – вигукнула Катя зі сміхом. – Тепер я ніколи не довідаюся, що було б, якби…

Губи Кроне мимоволі затремтіли.

-- Ви просто нестерпна, -- ствердив.

-- Катя, -- нагадала вона. – Катя.

-- Через три години ми будемо в Варшаві, -- зітхнув Кроне.

-- Ти в якому готелі зупинишся, Йогане? – запитала Катя прямо.

-- Звідки ти знаєш, як мене звати?

-- Тітка розповідала, -- відповіла вона лагідно. – І дня не минало, щоб ми про тебе не розмовляли.

-- Ти відчуваєш щодо мене вдячність, але я не можу цим скористатися, -- сказав він неспокійно, намагаючись пояснити її поведінку.

Вона насупила темні брови, надула губки.

-- Якби я відчувала до тебе вдячність, то попросила би номер твого рахунку в банку.

-- Рахунку в банку?

-- Тебе не зацікавило, яким чудом скромна дівчина з країни загального пролетарського щастя опинилася в люкс-торпеді, що мчить в Польщу?

-- Мене займали дещо інші справи, -- відповів Кроне роздратовано.

Катя засміялася, як маленька дівчинка.

-- Я отримала спадок, доволі великий спадок. Ти навіть не уявляєш собі, як

--">