Библиотека knigago >> Старинное >> Старинная литература >> Вовчий легіон

Адам Пшехшта - Вовчий легіон

Вовчий легіон
Книга - Вовчий легіон.  Адам Пшехшта  - прочитать полностью в библиотеке КнигаГо
Название:
Вовчий легіон
Адам Пшехшта

Жанр:

Современная проза

Изадано в серии:

неизвестно

Издательство:

неизвестно

Год издания:

-

ISBN:

неизвестно

Отзывы:

Комментировать

Рейтинг:

Поделись книгой с друзьями!

Помощь сайту: донат на оплату сервера

Краткое содержание книги "Вовчий легіон"

1937 рік. В повітрі висить війна. Коли з'являється нова технологія, здатна повернути хід історії, починається битва розвідок.
Один з пасажирів в купе потягу Київ-Варшава -- російський шпигун і терорист.У Кроне зовсім мало часу, щоб вичислити хто це.

Читаем онлайн "Вовчий легіон". [Страница - 2]

майор. – Подумати тільки, креховецькі улани! – фиркнув гидливо. – Щось банальніше годі й вигадати.

-- Бойова ефективність нашої кавалерії… -- почав обурений Барський.

-- Бойова ефективність нашої кавалерії ні в чому не перевищувала ефективності піхоти, -- обірвав його Кроне. – Я був там, -- нагадав. – Тільки коли йдеться про справи сердечні, то улани мали значно більший успіх. Дідько знає чому. Може справа в сідлах? Постійний натиск на яйця викликав пріапізм?

Барський відвернувся, намагаючись приховати усмішку.

-- Я пошився в дурні? – запитав.

-- Ні, -- заперечив після короткого вагання Кроне. – Ти вчишся, а я твій вчитель. Помилки це нормальна справа. Було б гірше, якби ти втнув щось з власної ініціативи, або зі страху затаїв від мене якусь підозру. Я наперед можу сказати, що більшість твоїх ідей будуть повною дурнею, однак коли-не-коли ти матимеш рацію. Розумієш? Ми не можемо проґавити цей виняток, бо дорого за це заплатимо. Може навіть життям.

Технік енергійно кивнув.

-- Розумію, -- запевнив. – Однак не думаю, що цей товстун може становити якусь загрозу. Про жінок навіть згадувати не буду…

-- Так?

-- Я працював з апаратом доктора Йодко-Наркєвича, знаєте, тим, що зміцнює одичну силу людини. Однією рукою я можу підняти сто кілограмів.

Майор повільно видихнув дим, сформувавши його в ідеальне кільце.

-- Ах так…

-- Ви не вірите в науку? Адже навіть Маршал…

-- Що Маршал?

-- Одичний випромінювач Наркєвича і лікування током вже кілька років не дають йому померти, не дивлячись на останню стадію рака. Сучасна наука чинить чудеса.

-- Ага, особливо той одичний апарат…

-- Адже Ви теж провели сесію?

-- Провів.

-- І що? – запитав зацікавлено Барський. – Жодних ефектів? Це неможливо.

-- Еге ж, ефекти були. На жаль, одичний апарат, -- підкреслив іронічно Кроне. – викликав у мене тільки посилення нюху. Відразу після цього мене відправили на маневри. Тільки тоді я довідався, скільки брудних трусів валяється навколо…

-- Може колись, під час якоїсь операції цей нюх Вам стане в пригоді? – припустив несміло молодик.

-- Може, -- заскрипів зубами майор, гасячи цигарку. – Проте якби Наркєвич не був таким старим, я б вислав до нього секундантів…

Коли вони повернулися в купе, Кроне знов зосередив свою увагу на красивій сусідці. Від самого початку подорожі якимось дивним, незрозумілим чином вона зацікавила його самою своєю присутністю, фактом свого існування. Жінка поклала газету і відкрито придивлялася до нього. Здавалося, що вона про щось інтенсивно розмірковує.

Пахне конвалією і ромашковим милом, ще раз переконався офіцер. Він навіть не намагався ошукати себе, що це професійна цікавість. Мускусна, жіноча нотка, яка вчувалася в запаху незнайомки, викликали в ньому доволі однозначні почуття. Надто давно ти не мав жінки, подумав Кроне. А це всього лиш молода вчителька Київської Пластичної Школи, Катя Туліна. Двадцять сім років, незаміжня, підказав впертий голос.

-- Ваш шрам… -- обізвалася вагаючись Туліна. – Ви бували колись в Києві?

Її очі дивилися тепло й поважно. Не виглядало, що вона питає просто з цікавості.

-- Був, -- признав Кроне. – З нашою армією.

-- Маленька вуличка неподалік Хрещатику, -- промовила вона швидко. – Три солдати вдерлися до будинку… Молодий підпоручик наказав їм забиратися, один з них рубанув його шаблею, той витягнув револьвер і…

-- … І виконав свій обов‘язок, -- закінчив різко майор. – Захистив цивільних. Жінку з дитиною.

-- Мені було десять років, -- сказала незнайомка м‘яко. – Моя тітка до кінця своїх днів молилася за Вас.

Кроне перехопив погляд Барського і легко скривився. В нього не було сумнівів, що після повернення до Варшави, юнак все розпатякає. Народиться ще одна легенда. Він зиркнув на інших пасажирів, на щастя обидві жінки користувалися сомнолетами, а ритм дихання товстуна свідчив, що він теж перебуває в обіймах Морфея.

-- Ця зустріч… -- він покрутив недовірливо головою. – Ви…?

-- Катю, для Вас я Катя, -- сказала вона, подаючи йому руку.

Він відчув під пальцями тонке зап‘ястя, торкнувся вустами гладкої, еластичної шкіри з запахом конвалії. З

Оставить комментарий:


Ваш e-mail является приватным и не будет опубликован в комментарии.