Адам Пшехшта - Вовчий легіон
Название: | Вовчий легіон | |
Автор: | Адам Пшехшта | |
Жанр: | Современная проза | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | неизвестно | |
Год издания: | - | |
ISBN: | неизвестно | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Вовчий легіон"
1937 рік. В повітрі висить війна. Коли з'являється нова технологія, здатна повернути хід історії, починається битва розвідок.
Один з пасажирів в купе потягу Київ-Варшава -- російський шпигун і терорист.У Кроне зовсім мало часу, щоб вичислити хто це.
Читаем онлайн "Вовчий легіон". [Страница - 2]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (13) »
-- Бойова ефективність нашої кавалерії… -- почав обурений Барський.
-- Бойова ефективність нашої кавалерії ні в чому не перевищувала ефективності піхоти, -- обірвав його Кроне. – Я був там, -- нагадав. – Тільки коли йдеться про справи сердечні, то улани мали значно більший успіх. Дідько знає чому. Може справа в сідлах? Постійний натиск на яйця викликав пріапізм?
Барський відвернувся, намагаючись приховати усмішку.
-- Я пошився в дурні? – запитав.
-- Ні, -- заперечив після короткого вагання Кроне. – Ти вчишся, а я твій вчитель. Помилки це нормальна справа. Було б гірше, якби ти втнув щось з власної ініціативи, або зі страху затаїв від мене якусь підозру. Я наперед можу сказати, що більшість твоїх ідей будуть повною дурнею, однак коли-не-коли ти матимеш рацію. Розумієш? Ми не можемо проґавити цей виняток, бо дорого за це заплатимо. Може навіть життям.
Технік енергійно кивнув.
-- Розумію, -- запевнив. – Однак не думаю, що цей товстун може становити якусь загрозу. Про жінок навіть згадувати не буду…
-- Так?
-- Я працював з апаратом доктора Йодко-Наркєвича, знаєте, тим, що зміцнює одичну силу людини. Однією рукою я можу підняти сто кілограмів.
Майор повільно видихнув дим, сформувавши його в ідеальне кільце.
-- Ах так…
-- Ви не вірите в науку? Адже навіть Маршал…
-- Що Маршал?
-- Одичний випромінювач Наркєвича і лікування током вже кілька років не дають йому померти, не дивлячись на останню стадію рака. Сучасна наука чинить чудеса.
-- Ага, особливо той одичний апарат…
-- Адже Ви теж провели сесію?
-- Провів.
-- І що? – запитав зацікавлено Барський. – Жодних ефектів? Це неможливо.
-- Еге ж, ефекти були. На жаль, одичний апарат, -- підкреслив іронічно Кроне. – викликав у мене тільки посилення нюху. Відразу після цього мене відправили на маневри. Тільки тоді я довідався, скільки брудних трусів валяється навколо…
-- Може колись, під час якоїсь операції цей нюх Вам стане в пригоді? – припустив несміло молодик.
-- Може, -- заскрипів зубами майор, гасячи цигарку. – Проте якби Наркєвич не був таким старим, я б вислав до нього секундантів…
Коли вони повернулися в купе, Кроне знов зосередив свою увагу на красивій сусідці. Від самого початку подорожі якимось дивним, незрозумілим чином вона зацікавила його самою своєю присутністю, фактом свого існування. Жінка поклала газету і відкрито придивлялася до нього. Здавалося, що вона про щось інтенсивно розмірковує.
Пахне конвалією і ромашковим милом, ще раз переконався офіцер. Він навіть не намагався ошукати себе, що це професійна цікавість. Мускусна, жіноча нотка, яка вчувалася в запаху незнайомки, викликали в ньому доволі однозначні почуття. Надто давно ти не мав жінки, подумав Кроне. А це всього лиш молода вчителька Київської Пластичної Школи, Катя Туліна. Двадцять сім років, незаміжня, підказав впертий голос.
-- Ваш шрам… -- обізвалася вагаючись Туліна. – Ви бували колись в Києві?
Її очі дивилися тепло й поважно. Не виглядало, що вона питає просто з цікавості.
-- Був, -- признав Кроне. – З нашою армією.
-- Маленька вуличка неподалік Хрещатику, -- промовила вона швидко. – Три солдати вдерлися до будинку… Молодий підпоручик наказав їм забиратися, один з них рубанув його шаблею, той витягнув револьвер і…
-- … І виконав свій обов‘язок, -- закінчив різко майор. – Захистив цивільних. Жінку з дитиною.
-- Мені було десять років, -- сказала незнайомка м‘яко. – Моя тітка до кінця своїх днів молилася за Вас.
Кроне перехопив погляд Барського і легко скривився. В нього не було сумнівів, що після повернення до Варшави, юнак все розпатякає. Народиться ще одна легенда. Він зиркнув на інших пасажирів, на щастя обидві жінки користувалися сомнолетами, а ритм дихання товстуна свідчив, що він теж перебуває в обіймах Морфея.
-- Ця зустріч… -- він покрутив недовірливо головою. – Ви…?
-- Катю, для Вас я Катя, -- сказала вона, подаючи йому руку.
Він відчув під пальцями тонке зап‘ястя, торкнувся вустами гладкої, еластичної шкіри з запахом конвалії. З
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (13) »