Вольтер - Кандід: Філософські повісті (збірник)

без приятелів, він знає світ і забуває цей світ. Вранці він Арістіп; увечері – Діоген; він любить велич і водночас зневажає великих світу цього; він з ними ввічливий, з рівними собі поводить себе неприродно. Він розпочинає ввічливо, продовжує холоднувато, а закінчує із почуттям відрази. Королівський двір він любить – і там нудьгує. Він чутливий, однак ні до кого не прив’язується; він любострасний, проте не знає пристрастного почуття, він не шукає якоїсь прив’язаності і до всього прив’язується своїм непостійним характером. Він може розмислювати над чимось, не висуваючи якихось принципів; його судження мають свої крайні вияви так само, як шаленство в інших людей. Він людина здорового глузду, упереджених почуттів, він над усім роздумує і з усього кепкує. Він холоднокровний вільнодумець, вміє вдаватися в моралізування, нехтуючи звичаями. Він надмірно гордий, досить-таки небезкорисливий, менше працює для слави, а більше для зиску – він голодний і спраглий грошей. І врешті, він поспішає працювати, поспішаючи жити. Він був створений для того, щоб насолоджуватися життям, і хоче усе зібрати. Ось така це людина».

Цей портрет Вольтера, який перед 1735 роком намалював маркіз Шаро, дістав підтвердження у своїй автентичності 1749 року з уст певного Рейналя; такої ж думки був і Фредерік І, обмежившись 1756 року лише тим, що підтвердив його достовірність, додавши, щоправда, декілька негативних рис. Деякі інші тогочасні свідчення підтверджують ті самі риси. Вольтерові дорікали в його «скупості», тобто в жадібності.

Певний Лоншам, який найнявся на службу до Вольтера в Сіреї, з подивом спостерігав, як той швидко переходив від крайнього роздратування до лагідності. Він був свідком його неймовірного болю, викликаного несподіваною кончиною пані дю Шатле: «Ночами він прокидався сповнений неймовірного хвилювання; через загострені почуття йому здавалося, що він бачить цю даму, він кликав її, важко пересувався з однієї спальні до другої так, ніби її шукав».

Англійці, зокрема Поп, відмовляли йому в шанобливому ставленні через його легковажні розмови, негідні жарти стосовно єзуїтів, які він «виголошував у присутності слуг», а Пірон жартівливо описав, як Вольтер ходив підстрибцем по королівському двору в той час, коли був у ласці: розвеселівши од вина, був доброзичливий, жартував до нестями, ставив безліч запитань, відразу ж забуваючи свої запитання, від герцога підбігав до маркіза, смикаючи їх за рукави.

Імпульсивний, з постійно загостреними нервами, готовий до дії і до спротиву, швидкий на симпатію до когось або ж на почуття відрази, надто жвавий і надто розбірливий у своїх вчинках; кмітливий, яким треба бути тоді, коли не можеш не показати, яким ти хотів би бути, Вольтер не був ні господарем свого настрою, ні навіть господарем своєї думки, як це видавалося тим, хто його бачив. Оточуючі згодом дивувалися хвилинам його смутку.

Пізніше деякі критики взялися розрізняти у цій жвавій душі контрасти і суперечливості. Фаґе називав його «хаосом ясних думок», додаючи, що це «міщанин у дворянстві», та чи не краще було б шукати секрет цього хаосу і навіть одночасного схиляння перед великим і мізерним в амбіційних прагненнях та розчаруваннях його життя, його думок і його смаків? Можливо, у цьому якраз і маємо одне із можливих пояснень феномена Вольтера, того періоду його чуттєвого і морального, філософського і літературного життя, який завершується філософською повістю «Кандід, або оптимізм».

І тут звернемось ще раз до праці Миколи Стороженка: «Щоб вірно оцінити характер і літературну діяльність Вольтера, треба міряти його не ідеальним, а історичним мірилом. Характер Вольтера – це скомплікований продукт його темпераменту, виховання і того суспільного осередку, де йому довелося жити і працювати. Що Вольтер був значною мірою славолюбний, що він любив підлещуватися сильним сього світу – усе це, на жаль, справедливе; але несправедливо було б твердити, що вся його діяльність походила лише з цих низьких мотивів. Поруч із такими непринадними прикметами у нього було гуманне і добре серце, великодушність, щедрість і т. п.».^[3]

Життя Вольтера

Франсуа-Марі Аруе, знаний у світовій літературі як Вольтер, народився і помер у Парижі (21 листопада 1694 – 30 травня 1778), став свідком смерті Людовіка XIV (1715), відходу в небуття Великого століття його батько, нотаріус, був діловою людиною Ришельє та Сен-Сімона, знав Корнеля, бував у Буало та його --">