Олександр Ткач - Дощовий світанок

написали слово, а воно відразу,

Сміється прямо в очі, гугнявить щось під ніс.

Неначе у трубу, виє скрізь у вуха,

За чуба так трясе, що киші роблять свист.

Не каже нічого, та і саме не слуха,

 І що воно таке?.. – То клятий пародист!

                 15.01. 2013 рік.  

ПОГЛЯД  СИНІХ  ОЧЕЙ…

Як же можна забути погляд милих очей,

Погляд синіх очей, волошкових.

Як же можна забути тих казкових ночей,

Тих хвилин невтомимих, чудових!

Пам’ятаю я все… І думками я знов,

Лину в те незабутнє минуле.

І бушує нестерпно моя в жилах кров,

Оживає життям незабуле…

Як з тобою удвох, від сторонніх очей,

У кущах біля річки кохались.

І бурхливо від щастя, під зорями ще й.

У духмяній воді ми купались.

Кришталеві ті бризки летіли навкруг,

І здавалось, не буде їм стану.

Я тоді відчував, що без всяких напруг,

Навіть зіроньку з неба дістану…

Ті безмежно закохані очі в ночі,

Наче зорі за обрієм сяють.

І тепер по ночах, хоч кричи, не кричи, -

Недосяжним минулим спливають…

Травень, 2007 рік      

ТРАВНЕВИЙ  РАНОК.

Як дивно в травні пахне ранок,

Біля «Хрущовського» ставка.

Духмяний свіжістю світанок,

І темрява така п’янка.

На сході, ще ледь рожевіє,

Та впала вже навкруг роса.

І морок над водою мліє,

Тягнучись мляво в небеса.

А сині зорі в ніжнім танку,

Занурюються глибоко.

Вода від того на світанку, -

Як у корови молоко.

І після вереску нічного,

Поснули жаби в гузирі.

Понаїдалися смачного,

Та і пускають пузирі.

Я сам закохано у танок,

Пускаюся у ніч таку… -

Як дивно в травні пахне ранок,

На «Хрущовському» ставку!

Травень, 2008 рік.   

У КРАЇНІ ЩОСЬ НЕ ТАК...

У країні, щось не так,

Я гадаю, браття.

Бо цвіте у скрізь будяк,

Наче на закляття.

Бо збирається у круг,

Лиха, вража сила.

І заплакана навкруг,

Україна мила.

Не дзвенить дитячий сміх,

У містах і селах.

Про великий людський гріх,

Мова невесела.

Наче  в темряві живуть,

Горе – відчайдухи.

І тому без межі мруть,

Як в осені мухи.

Вже пора узять палюгу,

В свої рученята,

Аби гнати геть злодюгу,

Поки ціла хата…

13. 04. 2009 рік.

ШАКАЛИ  У  ВЛАДІ. Байка

Особливості злочинного суспільства: навіщо порушувати

Закони, коли можна утворювати злочинні Закони?..

         Шакалів зграя захопила в лісі Владу.

         Вночі, тихесенько, коли весь ліс дрімав,

         Продерлися усі вони у Раду,

         На ранок, кожен недоторканим з них став.

         А звірі, навіть «гавкнути» не вспіли,

         Коли з трибуни вже Шакал вищав.

         Хотіли це вони, чи не хотіли, -

         Але шакалячий у лісі устрій став.

         Як краще Зайцям вуха відривати?

         І як здирати з Кабанів бекон?

         Кого стрілять, а кого з хати гнати?.. –

         Тепер тлумаче лісовий Закон.

         Суддя, - Шакал, а прокурор, - Вовк сірий.

         У Раді теж Гієни і Круки. -

         Немає в лісі вже до них довіри…

- А у суспільстві нашім: так, чи навпаки?

         МОРАЛЬ :

         Ніхто у Раді нас давно не слуха.

         Бо у країні, як у зграї, зокрема:

         Як зайцям, людям відривають вуха,

         Злодійство є, а злодіїв, - нема!..

    25. 12. 2009 год.

ЮВІЛЕЮ  Т.Г. ШЕВЧЕНКО

Маленький хлопчик, й дід сліпий і сивий,

І все завмерло у вечірній цій тиші.

Узявши кобзу ніжно і дбайливо,

Кобзар співа Шевченкові вірші.

«О сестри, сестри…» - з тугою дзвенить,

Той мужній голос. І сльоза страждання,

Доповнює той сумний спів в цю мить,

Безмежного братерського зізнання.

Кобзар замовк. Натовп завмер, не --">