Олександр Ткач - Дощовий світанок

диха.

Бо кожний розповідь душею співчуває,

І вітерець мовчить, і навкруги так тихо…

А кобза струнами про інше вже співає.

Не може серця не торкнутися любов,

До краю рідного, що в «Заповіті» звита.

Кобзар співає все гучніше, й знов,

Слова лунають палко і відкрито.

Шевченкові слова на всю країну,

Гримлять, і пломенять безмежно кров. –

Шануйте щиро і відверто Україну,

Несіть їй свою радість і любов!..

Березень, 2007 рік.  

Я  УМИЮСЯ  РАНКОМ  ВОДОЮ…

Я умиюся ранком водою,

З джерела, що збирає росу.

І за обрієм ночі з тобою,

Я пірну у казкову красу.

У глибини пірну кольорові,

Тих юнацьких незбутніх надій,

Де у кожному погляді, слові,

Стільки щастя, кохання і мрій.

Де усе по-дитячи наївне,

І ніяких нема перешкод.

Різнобарвне, доступне і дивне,

У тім світі жаданих пригод.

Там на крилах палкої розваги,

Мчусь, аж кров закипає від дій.

І з п’янкої, любовної снаги,

П’ю гарячих зізнань я напій.

Я з натхненням п’ю пам'ять тих років,

Пломенять ті краплини води…  

Бо не хочу душею на спокій,

Хай веде мене стежка туди!..

 Серпень, 2007 рік.        

--">