Дмитро Кузьменко - Мови Великого князівства Литовського

Російська імперія, то літературна мова у нас могла б і досі бути приблизно такою, як у статуті ВКЛ :-) А так маємо за основу літературної мови просторіччя українських кріпаків 19 століття, а не витончену мову української православної шляхти і козацтва.

Кумедно, що сучасні литовці делікатно називають русинську мову «канцелярською слов’янською», а росіяни — «западнорусским языком». Українці називають її староукраїнською або руською, а білоруси — старобілоруською або литвинською. У принципі, усі назви коректні, але слід розуміти, що це була єдина літературна східнослов’янська мова того часу і що вона не мала нічого спільного ні з сучасною литовською, яка взагалі до іншої мовної групи належить, ні з церковнослов’янською, яка належить до іншої (південної) підгрупи слов’янських мов.

У Московії та Новгороді літературною була саме церковнослов’янська — її московський ізвод, тобто мова іноземна (болгарська) стосовно місцевого населення, а народна мова звалася «российская». У ВКЛ болгарською церковнослов’янською теж користувалися, але лише для богослужбових потреб і в іншому ізводі — київському. Причому саме цей київський ізвод став основою сучасної літературної російської мови, бо його прийняв за основу патріарх Нікон, коли робив свою церковну реформу, тож єдиний нащадок ісконного московського ізводу церковнослов’янської зберегли лише старообрядці, а те, чим користуються у РПЦ — це нащадок київського ізводу (спершу це була «ніконівська» церквнослов’янська, потім після чергових реформ і змін — «синодальна», ну і наприкінці 20 століття її ще більше русифікували, тож тепер це суто російська церковнослов’янська). На території України ж всюди користувалися нереформованим «чистим» київським ізводом аж до часів Петра Могили, а згодом він зберігався лише на територіях Польщі та Австро-Угорщини, а на зайнятих Росією територіях поступово впровадили російський «синодальний» варіант. Нині традиційне київське читання зберегли лише грекокатолики, деякі православні українські емігранти і православні закарпатці. Хоча в ПЦУ і навіть в УПЦ МП його подекуди використовують і за межами Закарпаття, але це «відродження», а не спадкоємність, бо в радянський час він був заборонений.

Якщо повернутися до литвинів, то з ними та ж проблема, що і з русинами/руськими — їхню назву присвоїв інший народ. І є велика проблема, що в англомовній літературі досі не розрізняються литвини і литовці, і ті, і ті звуться Lithuanians. Це щастя, що хоч русини англійською протиставляються росіянами (Ruthenians vs. Moskovites/Russians).

Нижче приблизна схемка для наглядності. По суті, всі ці діалекти на території колишньої Київської Русі, а також давньоболгарська мова, яка була літературною в Русі, призвели до появи 6 нині існуючих мов, із яких три тільки богослужбові. І слід розуміти, що якщо східнослов'янські народні діалекти були споріднені, то болгарська з ними — аж ніяк. І нинішня російська літературна мова виникла значною мірою на основі болгарської, тоді як русинська/литвинська і, відповідно, сучасні українська та білоруська виникли на основі прямих нащадків діалектів Київської Русі.

--">