Адам Пшехшта - Акули і дрібна рибка
Название: | Акули і дрібна рибка | |
Автор: | Адам Пшехшта | |
Жанр: | Современная проза | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | неизвестно | |
Год издания: | - | |
ISBN: | неизвестно | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Акули і дрібна рибка"
Поручик Томчак припав до трофейного німецького траншейного перископа, нервово оглядаючи нейтральну зону. Противник насідав. За годину до цього передові сили танкової дивізії “ Kempf” розбили дві роти на старанно приготованій, глибоко розташованій, оборонній лінії над Млавою. Це не віщувало нічого доброго на майбутнє…
Читаем онлайн "Акули і дрібна рибка". [Страница - 5]
-- Йди вже додому, Янку, -- лагідно сказав Бретцель.
Рука, яку він поклав на плече друга, трохи тремтіла, але його голос був спокійний.
-- Відпочинь…
Кроне кивнув головою, крекнувши встав і мовчки вийшов з кімнати. Відповів змученим жестом на салют вартових, що стояли в коридорі, махнув посвідченням перед очима молодого поручика, проходячи через кімнату вартових, глибоко видихнув, опинившись назовні. Обвів поглядом навколо, намагаючись заспокоїтися; на Саській площі панував контрольований безлад. В небо дивилися дула обложених мішками з піском зеніток, хтось метушився біля вкритого маскувальною сіткою приладу, маніпулюючи металевою тарілкою, діаметром понад десять метрів, що зловіщо поблискувала – мабуть, це була знаменита “Карусель”. Розмістившись прямо на бруківці, група солдатів перекрикувалася, граючи в покер під поблажливим поглядом офіцера артилерії.
“Двієчник” пройшов повз водія, що дрімав у машині, не дивлячись на фізичну втому, він вирішив піти додому пішки.
-- Сержанте, Вас не дістало, що доводиться конвоювати каліку, замість воювати не фронті? – кинув він насмішкувато на адресу Маруні, який йшов слідом за ним.
-- Я виконую накази, пане полковнику, -- в голосі жандарма вчувалося роздратування. У відповідь Кроне легковажно махнув рукою, звернув на Крулевську.
Під неоновою вивіскою кондитерської Ракуского обірванець в кашкеті акомпанував на шарманці худорлявій дівчинці-підлітку.
Дівчина високим, нетренованим голосом співала на мелодію пісні жебраків:
П‘ятого липня, сорокового року
На Польщу напав ворог, ніхто не знає його силу.
З заходу рушили танковою навалою,
Але їх зупинили хлопці під Млавою.
На сході сяють зірки більшовиків,
Б‘ється піхота, в крові шаблі кіннотників.
“Каруселі” блакитне небо стережуть,
Вороги до нашого дому не дійдуть.
-- Дійсно вороги не дійдуть? – запитав Маруня, коли вони вже продерлися крізь натовп, що оточував вуличних співаків.
-- Сержанте, ми програємо війну! – гаркнув Кроне. – Це вже кінець.
З-за рогу до них долинув нерівномірний тупіт кованих чобіт, солдати навіть не намагалися крокувати в ногу. А може не могли крокувати в ногу? Найкращі підрозділи давно воювали на фронті, тепер мобілізували останніх резервістів, збирали добровольців.
“Двієчник” сумнівався, що вони могли якимось чином вплинути на хід війни. Вже все було вирішено.
***
Зі сну його вирвав дзвінок телефону; сердитий, агресивний, здавалося він з задоволенням розірвав ранкову тишу. Кроне підняв опухлі повіки й глянув на годинник – доходила п‘ята ранку.
-- Що за чорт? – буркнув, простягаючи руку до слухавки, Кроне. – Слухаю, -- кинув різко.
-- Капітан Ростоцький, -- відрекомендувався нахаба. – Перепрошую, що розбудив, пане полковнику, але я телефоную за наказом Маршала…
“Двієчник” насупив брови, вмостився на ліжку. Ростоцький був ад‘ютантом Пілсудського, особою, якій Комендант цілковито довіряв.
-- Пане полковнику, Ви можете прибути в ГІЗС? Зараз, якомога швидше?
-- Якщо це необхідно…
-- Це прохання Маршала. Повторюю: прохання.
-- Виїжджаю, -- відповів після короткого вагання Кроне. Поспіхом миючись, він думав про дивний дзвінок. Чому зараз, о цій порі? Росіяни прорвали фронт? Навряд, тоді його розбудив би кур‘єр з “Двійки”. У Пілсудського була справа до нього? Гаразд, але чому о п‘ятій ранку? Яка різниця: о п‘ятій, чи, наприклад, о восьмій? Невже ця зустріч відноситься до позаслужбових?
Кроне завмер, простягнувши руку по рушник. До восьмої на території Головного Інспекторату Збройних Сил будуть тільки вартові… Невже справа у цьому? Але для чого? Адже зараз, під час війни, прерогативи Керівника Держави були практично безмежними. Він міг зробити все, не оглядаючись ні на кого. В нього не було причин плести змови.
Закінчивши вмиватися, “двієчник” надів мундир, вже розмірковуючи, як йому добратися до ГІЗС. Виділений йому водій з‘явиться перед будинком о пів на восьму, не раніше. Потрібно ловити таксі, або попросити когось, щоб підвіз. Якщо для Пілсудського було
--">