Адам Пшехшта - Акули і дрібна рибка

жестом, не оцінив жарт.

-- Отже, я буду рабом? – запитав гірко.

-- Ні в якому разі! – запевнила вона рішуче. – Ти будеш моїм ментором, провідником, братом по зброї… може другом, -- закінчила тихше. – Ти залежиш від мене, але і я залежу від тебе. Разом ми будемо протистояти хаосові й переможемо або помремо. Разом.

-- Та жінка… -- почав він. – Та, чию свідомість ти захопила. Чому вона тобі це дозволила? Що ти дала їй взамін?

-- Те що завжди: помсту, почуття безпеки, надію на виживання.

-- Помсту?

Вона потягнулася в складки сукні й кинула на траву закривавлений, кухонний ніж.

-- Кілька солдатів погралися з нею, -- пояснила байдуже.

-- Яких солдатів?

-- Ти хочеш знати чи вони мали зірки чи орлів на кашкетах? Пробач, я не звернула уваги, -- відповіла незнайомка холодно. – Було б добре, якби і ти зрозумів, що це вже не має найменшого значення. Країн, армій, організацій більше немає. Є тільки “ми” й “вони”. Та вчителька… Я дотримала слова, а вона віддала мені своє тіло і вирішила ділити зі мною розум. Я не розчавила її, хоча й могла. Вона спокійна і почувається в безпеці, -- закінчила вона.

-- Як ти мене знайшла? Адже це була не випадковість?

-- Ні, коли я тебе… позначила, то стала… -- вона замовкла, шукаючи відповідний термін. – свідома тебе, включно з тим, де ти. Це важко описати, але ж ти не мусиш шукати свою руку, ти відчуваєш її… Тоді, у в‘язниці, я не перелила всю свою особистість у свідомість свого… попереднього господаря, не було такої потреби. Ця… процедура має певні обмеження: якщо я цілковито з‘єднаюся з якимось тілом, це дозволить мені використовувати всю його силу, всі його здібності, але смерть, фізична смерть “носія” призведе до моєї загибелі. У випадку, коли я зроблю це частково, не проникаючи до кінця, то буду слабою, але в безпеці. Це дає можливість швидко залишити ту форму. Зараз я тут ціла, зіграла ва-банк…

Його мучили запитання, сотні запитань, але може саме тому, що їх було так багато, він не міг вирішити, яке поставити. Знав, що кожне приведе до наступного. Тому він мовчав, вслухаючись в шум вітру, вдивляючись в незнайомку. Чужу і далеку, як зворотній бік місяця, а в той же час близьку, таку, що викликає довіру, як роками знайомий дотик пістолета. Кроне відчував, що його попереднє життя йде в небуття: друзі, установи й особи, яким він присягав на вірність, цінності, яким він був вірний десятки років – все це ставало тільки спогадами, тінню минулого. Бо настало невідоме, неочікуване. На згарищах старого зароджувався новий порядок. Кроне не знав, не міг знати, яким він буде, але щодо одного в нього не було сумнівів – його сформує боротьба, криваве, безжальне зіткнення сил, які шукатимуть для себе місця в новій реальності. В цьому не було нічого нового, нічого надзвичайного. Тому коли опустився вечір, він згорнув табір і став готовий в дорогу. Незнайомка відразу приєдналася до нього, вони вирушили користаючись нічною темрявою – солдат розбитої армії і акула. На них чекав цілий світ.

Кінець

Adam Przechrzta

Rekiny i małe rybki (Wilczy Legion – 8)

Переклад з польської -- полігНОТ

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

--">