Библиотека knigago >> Старинное >> Старинная литература >> Зрада


MyBook - читай и слушай по одной подписке

Адам Пшехшта - Зрада

Зрада

На сайте КнигаГо можно читать онлайн выбранную книгу: Адам Пшехшта - Зрада - бесплатно (полную версию книги). Жанр книги: Старинная литература. На странице можно прочесть аннотацию, краткое содержание и ознакомиться с комментариями и впечатлениями о выбранном произведении. Приятного чтения, и не забывайте писать отзывы о прочитанных книгах.

Книга - Зрада.  Адам Пшехшта  - прочитать полностью в библиотеке КнигаГо
Название:
Зрада
Адам Пшехшта

Жанр:

Старинная литература

Изадано в серии:

неизвестно

Издательство:

неизвестно

Год издания:

-

ISBN:

неизвестно

Отзывы:

Комментировать

Рейтинг:

Поделись книгой с друзьями!

Краткое содержание книги "Зрада"

Перші дні після того, як отямився, він провів у боротьбі з нічними кошмарами – він був певний, абсолютно певний, що вбив невинну дитину. Те, що ця ледь-ледь семирічна дівчинка невдовзі перед цим полоснула його ножем з майже смертельним результатом, було цілком іншою, хоча не менш важливою справою. Кроне відчував, що вияснити цю справу набагато важливіше, ніж всі інші загадки, які він досі розгадав. Зараз, лежачи в лікарняному ліжку, він годинами міркував про це ще й для того, щоб розвіяти похмурі думки пов‘язані з хворою ногою. Лікарі не залишили йому жодних ілюзій – понівечене стегно ніколи повністю не відновиться, він буде накульгувати до кінця життя.


Читаем онлайн "Зрада". Главная страница.


Зрада (Вовчий легіон – 6)

Адам Пшехшта

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.


Перші дні після того, як отямився, він провів у боротьбі з нічними кошмарами – він був певний, абсолютно певний, що вбив невинну дитину. Те, що ця ледь-ледь семирічна дівчинка невдовзі перед цим полоснула його ножем з майже смертельним результатом, було цілком іншою, хоча не менш важливою справою. Кроне відчував, що вияснити цю справу набагато важливіше, ніж всі інші загадки, які він досі розгадав. Зараз, лежачи в лікарняному ліжку, він годинами міркував про це ще й для того, щоб розвіяти похмурі думки пов‘язані з хворою ногою. Лікарі не залишили йому жодних ілюзій – понівечене стегно ніколи повністю не відновиться, він буде накульгувати до кінця життя. В свою чергу, внаслідок цього його діяльність в “Двійці”, ймовірно, зведеться до віддавання наказів з-за стола. Кроне часто насміхався над Томчаком, який свідомо відмовився від просування по службі, бо це могло усунути його від участі в операціях – тепер, коли перед ним з‘явилася така ж перспектива, він почав розуміти приятеля. Ще однією проблемою була параноя, що переслідувала його останнім часом. Може дійсно пора залишити військо? Бо він підозрював Йодко-Наркєвича, того самого, який вже раз врятував йому життя, у недружніх і явно ворожих намірах. Спочатку не відбувалося нічого надзвичайного – от, гострий погляд, кинутий з-під кошлатих, сивих брів, дивна, немов вимушена ввічливість, нарешті незвична, навіть не дивлячись на поважний вік лікаря, заціпенілість рухів, викликана напруженням м‘язів. Проте найбільше його непокоїв запах. Запах переляканої людини, змішаний з якимось одеколоном з цитриновим ароматом, що пробивався крізь лікарняний сморід. Йодко-Наркєвич явно чогось боявся. Він перебував у лікарні лише кілька днів – наскільки це пам‘ятав Кроне, спочатку він не зауважив у поведінці медика нічого особливого, однак, одичний апарат притягнений в окрему палату Кроне зовсім не допомагав – принаймні наразі, а Йодко-Наркєвич, що наглядав за лікуванням, проявляв щораз більше занепокоєння. До того ж не виглядало, що йшлося про медичні питання, а точніше, брак ефектів лікування. Всі знали, що одичні апарати мають свої обмеження і як лікарі, які ними користувалися, так і пацієнти чудово розуміли, що вони можуть підвести навіть у випадку цілком банальних недуг. Рана Кроне була не з легких, і він сам чудово розумів, що весь час йому везти не буде. Він погодився з фактом, що його фарт саме закінчився. Тому нервозність Наркєвича видавалася йому недоречною, а навіть тривожною. Звичайно, він усвідомлював, що це все могло бути помилковим враженням розладнаних останніми подіями органів чуття.

Похитавши безпорадно головою, офіцер дістав підкинуту якимось відвідувачем пачку цигарок “Silesia”, що лежала на столику, його власні закінчилися давно тому. Видихаючи дим до стелі, ще раз задумався над ситуацією, нарешті енергійно натиснув електричний дзвінок. За мить до палати зайшла медсестра.

-- Слухаю Вас? – запитала, ледь протискаючись між з‘єднаними мережею чорних кабелів елементами апаратури.

-- Можете попросити доктора Наркєвича? Якщо він ще на території лікарні?

-- Я погляну, що можна зробити, -- пообіцяла вона, присуваючи дешеву, скляну попільничку.

Кроне подякував кивком голови й струсивши попіл, вслухався в лікарняні звуки. Тихий скрип вкритих гумою коліс в коридорі означав, що шахтаря зі зламаною ногою з сусідньої палати повезли на якісь процедури. На відстані було чути людські голоси, інколи скрегіт інструментів, звук дверей, що відчинялися та зачинялися. Через кілька хвилин “двієчник” розчув чиїсь кроки. Стук практичних туфель на низькому каблуку, які носила медсестра, змішувався зі звуком значно повільніших, неначе нерішучих кроків. Так ходять тільки змучені, або дуже старі люди. Очевидно, сестра знайшла Наркєвича. Проте відразу за ними йшов ще хтось. Ті не швидкі, ні повільні кроки занепокоїли офіцера Вони були… дивні. Так наче людина, що йшла слідом за тими двома, трималася трохи позаду, на постійній відстані, залежно від потреби то сповільнюючись, то наздоганяючи. Але з якою метою? І Наркєвич і медсестра знали про його присутність, отже, він напевно не ховався від них.

-- Ви хотіли мене бачити? – запитав

Оставить комментарий:


Ваш e-mail является приватным и не будет опубликован в комментарии.