Николай Михайлович Сухомозский - Арнаутов Виктор

Микола Сухомозський, Надія Аврамчук

(не)відомі українці

Основи американської школи монументального живопису заклав талановитий митець з Токмака

Віктор Михайлович Арнаутов – художник, графік, ілюстратор, скульптор, педагог, що творив на ниві монументального, станкового живопису, книжкової графіки. 23 листопада виповниться 124 роки з дня народження.

"Мистецтво - це матеріалізація думок та емоцій людей".

Віктор Арнаутов.

Гвинтовими східцями до визнання

Життя Арнаутова нагадує гвинтові східці, які змайстрував абстракціоніст. Той ще кубик Рубика!

З одного боку – "попівський нащадок", білий офіцер, учасник громадянської війни на боці Колчака, політичний емігрант; з другого – американський "лівак", таємний член Компартії США, борець за права народу і, зрештою,"поверненець" до СРСР.

Що за цими акробатичними номерами?

Виклики епохи. Гімназійний випуск відбувся достроково – розпочалася Перша світова війна, яка нагально потребувала людських ресурсів. Кавалерійське училище у прискореному режимі і мобілізація. Нетривала служба, яку, утім, встигли відзначити вищою імперською нагородою – орденом святого Георгія. Безлад серед російських військ, де командирів уже не призначали, а вибирали солдатські комітети (командиром ескадрону став і Арнаутов). На початку 1918-го пішов у відставку, не підозрюючи, що доля закине на внутрішні фронти Уралу та Сибіру (1919). Після поразки військ Верховного правителя, розуміючи як до нього ставиться більшовицька влада, наступного року перебрався до Маньчжурії. Перебиваючись випадковими заробітками, малював. Мріючи про професійну кар'єру.

Непереборне бажання привело до США. Навчання в престижній Каліфорнійській школі витончених мистецтв, а після знайомства з мексиканським класиком, "троцькістом" Дієгою Ріверою тісно співпрацював з ним. На думку більшості мистецтвознавців, саме спілкування з останнім винесло суттєві корективи у погляди Арнаутова. І хоча ті ж експерти визнавали, що у творчому сенсі учень обігнав учителя, світоглядний вплив останнього дався взнаки. Токмаківець почав дивитися на світ через "народну призму" і пензлем реагувати на суспільні виклики.

Один з перших "соціальних" доробків – "Танцювальний марафон" (українською – "Танці донесхочу"), яка відтворила не зовсім гуманну американську атмосферу тих часів: для отримання грошової винагороди учасники мали "викидати колінця" якомога довше – рекорд склав 214 діб. Надзвичайно вразив його і широкомасштабний велелюдний страйк вантажників Тихоокеанського узбережжя, коли поліція розстріляла активістів (1934), на що художник відгукнувся серією ксилографій.

То ж не дивно, що він потрапив до поля зору спецслужб. А коли 1938-го ще й таємно вступив до компартії США (подейкували, аби "задобрити" Кремль для дозволу на повернення до Маріуполя), позначка "Становить загрозу для національної безпеки" міцно за ним закріпилася. Друзів та знайомих не раз опитували-допитували, в авто встановили "жучок". Однак це не зупинило Арнаутова, котрий усе життя небезпідставно вважав: "Якщо мене сьогодні позбавлять права робити публічні заяви в художній формі, це означає, що завтра й всі інші художники можуть бути його позбавлені".

І влаштував черговий "творчий" демарш. Подавши на фестиваль мистецтв кольорову літографію-карикатуру на віце-президента Річарда Ніксона (1955). Організатори висунули ультиматум: або художник забирає епатажну роботу, або вони закривають фестиваль. То ж вибору не залишалося. Але вихід знайшовся: доробок опублікував - та ще й на обкладинці! - популярний журнал "The Nation". Скільки "бесід" відбулося у різних кабінетах, починаючи з президента Стендфордського університету Уолесса Стерлінга, годі й казати.

А паралельно Віктор Михайлович неспішно "пакував валізи", зважившись, разом з дружиною (діти відмовилися) після виходу на пенсію залишити суперечливі США. На нещастя, коли уже придбали квитки, Лідію на смерть збило авто. То ж до Маріуполя прибув сам.

Мешкав у квартирі померлої сестри, доки не отримав двокімнатну власну. Де й оселився з новою дружиною. Згодом вони перебралися до Ленінграду - її рідного міста. Придбали будинок у Вириці - селищі Гатчинського району. Там художник і зустрів бабусю в чорному з косою через плече.