Адам Пшехшта - Кордон у вогні

хлопця розлетілася, як перезріла диня.

-- Який ти холоднокровний сучий син, -- констатував Томчак.

-- В чому справа? – буркнув у відповідь Кроне.

-- Адже він просив пощади…

-- Готовий побитися об заклад, що служниця, яку вбили минулого тижня, теж благала про милосердя. Однак її зґвалтували і втопила під колесом млина. Не думаю, що наш молодик чистив тоді нігті. Хто мечем воює, від меча загине, -- знизав плечима Кроне.

Вони повернули до господарства Стасюків, по дорозі капітан ще раз зупинився і вистрелив, в селі почали гавкати собаки, відчули, що все закінчилося. Вони підійшли до Марисі, яка досі стояла на колінах біля батька і перенесли Стасюка на ліжко до хатини.

-- Що з ним? – запитала дівчина, сплітаючи нервово пальці.

-- Якщо уникне зараження, то виживе, -- сказав Кроне втомлено.

-- Йди до дому старости, скажи нехай подзвонить в містечко по лікаря і військо. Якщо обірвали дроти, то доведеться послати когось на коні.

-- Він побоїться, -- прошептала Марися. Томчак покрутив головою.

-- Вже ні, -- кинув з холодною посмішкою. – Всі, хто міг йому щось зробити, відкинули копита. Якщо буде мати якісь сумніви, скажи, що капітан Кроне і сержант Томчак особисто прийдуть попросити його…

В його голосі не було погрози, але Марися здригнулася, немов її шмагнули батогом, і вибігла з дому.

-- Не лякай її, горило, -- буркнув Кроне. Сержант зневажливо пирхнув і на мить кудись зник. Повернувся з глиняним, повним молока глечиком. Вдаючи, що не бачить протягнутої руки офіцера, перехилив посудину, напився і виразив задоволення, гучно відригнувши. Тільки тоді передав свою здобич Кроне.

-- Непокора і неповага до старшого за званням, -- пробурмотів той, п’ючи жадібно. – Може трохи хліба?

-- Ні. Ні, -- повторив сержант з натиском. – Тебе знудить. З’їмо щось легеньке за дві години.

Кроне зітхнув, але не протестував. Поставив порожній глечик і прикрив очі, моментально провалився в сон.

***

Кроне і Томчак брели пильною, вкритою коліями дорогою, кожен з них тягнув на спині великий, напханий мішок. Місцями прямокутні форми пакунків натякали, що крім всього іншого, в них знаходиться зброя. Кроне вирішив, що після успішного закінчення операції, вони зупиняться в розташованому поблизу маєтку, який належав родині Корицьких.

-- Нас проженуть, ми виглядаємо, як волоцюги, -- нив сержант. – Та й Марисі годилося б допомогти…

Відповіло йому легковажне бурмотіння. Стасюка перевезли до поблизької лікарні, а околиці прочісували солдати Корпусу Охорони Прикордоння. Навіть якби бандити мали якихось прибічників або інформаторів у селі, було дуже сумнівним, що за таких обставин вони відважаться будь-яким чином виявити свої симпатії.

-- Гадаю, твоя Помона і так не в романтичному настрої. Мабуть, перелякалася не на жарт.

-- Але голову не втратила, -- зауважив Томчак.

-- Бо вона здорове, сільське дівчисько, якби таке трапилося з міською панночкою, ми б її досі приводили до тями.

За поворотом вони побачили величну, немов живцем взяту з роману дев’ятнадцятого століття садибу: чотирисхилий дах над двоповерховим палацом сяяв у променях західного сонця, по боках його оточували нижчі, приземкуваті господарські будівлі. Ландо і бричка на подвір’ї вказували на відносну заможність власників. Зблизька було видно, навколо панує лад і порядок, навіть працівники, які поралися біля стайні, вигідно відрізнялися від мешканців села, їхній одяг, хоча й скромний, виглядав немов був виготовлений на фабриці, на відміну від домотканого, яким користувалися польські та українські селяни. Роботою керував огрядний пан з пишними вусами. Саме зараз він наглядав, як підковували потужного, нервового чалого. Пан не виглядав на власника маєтку, швидше на управителя. Коня тримали два солідно збудованих чоловіка, їхні вкриті потом обличчя і напружені м’язи свідчили, що тварині це не надто подобається.

-- Геть звідси! – гаркнув вусань, повертаючи до прибульців спалене на сонці обличчя з брутальним виразом.

-- Ми хочемо побачитися з власником маєтку, -- сказав холодно Кроне.

-- Ти чув, злидню, що я сказав?!

На подвір’ї запанувала тиша, тільки зсередини кузні добігали звуки регулярних ударів. Хтось

--">