Адам Пшехшта - Кордон у вогні

Побачивши чужинців, оператор радіостанції потягнувся до шухляди столу. Проте не встиг – капітан вдарив його в плече рукояткою пістолета, солдати відтягнули від передавача, наділи наручники. Невдовзі всіх трьох вивели під конвоєм з хатини.

-- Отже, як ти й припускав, всі вони були в цьому замішані, -- буркнув Одоланицький. Кавалерист заховав зброю, підняв кинуту книжку з кодами.

-- Що далі? – запитав.

-- Слідство і суд, -- Кроне знизав плечима.

-- Він все-таки кавалер ордена Virtuti Militari, -- промовив непевно ротмістр. – Може краще його нишком…

-- Ні, не краще, -- твердо відповів Йоган. – Але дякую, що нагадав. Потрібно перестрахуватися.

-- Перед чим? – підвів брови Одоланицький.

-- Наприклад, перед якимись гарячими головами, які охоче вручили б Гінтофу пістолет з однією кулею в магазині. – Одоланицький скривився, видно Кроне потрапив в ціль. – Такий процес не вдасться провести нишком. Батько, герой останньої війни, і дві красивих жінки, його доньки, створили сімейну ячєйку. Як ти собі уявляєш “нишком”? Газети зроблять з цієї справи сенсацію.

-- Красивих? – обурився ротмістр. – Щонайбільше: не бридких.

Кроне коротко засміявся.

-- Нічого, -- заявив. – Журналісти й так зроблять з них красунь, це збільшує тиражі.

Коли офіцери вийшли з хатини, один з солдатів, які й далі пильнували подвір’я, підвів їм коней, легкою риссю вони направилися в бік маєтку.

-- Корицький останнім часом якось краще виглядає, -- сказав Одоланицький. – Ти зауважив?

-- Зауважив, -- буркнув Кроне.

Він стиснув колінами боки скакуна, прискорив. Було видно, що він не має наміру ганяти наввипередки, просто накинув темп, щоб перешкодити нормальній розмові. Ротмістр не наполягав. Приїхавши в маєток, вони відразу пішли в кабінет господаря – там знаходився телефонний апарат. Кроне покрутив ручку і додзвонившись на телефонну станцію, назвав по пам’яті номер, з яким хотів з’єднатися.

-- Це Генеральний інспектор збройних сил, -- пояснив. – Доведеться почекати.

-- Мені вийти? – запропонував Нарбутт –Одоланицький.

-- Ні, я хочу, щоб ти залишився, ця розмова стосується й тебе.

Перш, ніж ротмістр запитав, у чому справа, капітан підняв слухавку.

-- Так, це Кроне, прошу з Комендантом, -- кинув коротко.

-- Вітаю, Ясю, -- обізвався невдовзі Маршал. Йоган тримав слухавку на певній відстані від вуха, тож Одоланицький без проблем чув гучний голос Пілсудського.

-- Дозвольте доповісти…

-- Давай по суті, Ясю, по суті, -- перебив його нетерпляче Пілсудський.

Кроне коротко переказав наслідки останньої операції й замовк, коли його співрозмовник різкими, солдатськими словами почав описувати свої почуття щодо Гінтофа.

-- Він заслужив на кулю в лоба! – закінчив тираду Маршал.

-- Тільки не до суду, -- відповів негайно Кроне.

-- Навіщо ти мені це кажеш? – в голосі Пілсудського з’явилися грізні нотки. – Гадаєш, я можу наказати…

-- Ви ні, -- безцеремонно перебив його капітан. – Але у Вашому оточенні є люди, які вважають, що розуміють Вас краще, ніж Ви сам… Я був би вдячний, якби Ви публічно оголосили, що маєте відносно Гінтофа якісь ближче невизначені плани. І тому він повинен дожити до їхньої реалізації. Гадаю, Гінтоф знає багато чого цікавого.

Якусь мить в слухавці панувало мовчання. Перервав його дивний звук, що нагадував брязкіт. Одоланицький здогадався, що це спотворений телефоном поганої якості сміх Пілсудського.

-- Добре, я поставлю справу ясно. Ще щось?

-- Тут зі мною ротмістр Одоланицький, завдяки якому я схопив Гінтофа на гарячому. Я хотів би, щоб Ви особистим наказом перевели його до “Двійки”. Офіційна процедура триватиме місяцями, а я потребую його негайно.

-- Знаменитий дуелянт?! На біса він Вам потрібен?

Кроне виконав заспокійливий жест в бік червоного від збентеження, витягнутого струнко Одоланицького.

-- Він розуміється на зв’язку. Самі знаєте, Коменданте, як у війську бракує таких людей.

-- Він дійсно такий хороший?

-- Дійсно. Якби не він, я б ніколи не спіймав Гінтофа. Цій гниді всі довіряли, бо хто стане підозрювати у зраді кавалера ордена Virtuti Militari. Я не був винятком.

--">