Unknown - Час настав

на­ціоналізм ще на початку 70-х. Виховувала Аскольдового батька тітка, яка, не маючи власних дітей, усю свою любов віддавала племінникові. Во­на працювала викладачем у престижній музичній школі в центрі Києва, мала гарні зв’язки і доклала величезних зусиль, аби влаштувати племінника на «придворний» історичний факультет Київського університету. Та наявність у родині ворогів народу міцно зачинила двері цього закладу перед юнаком: його завалили на вступних іспитах. Аскольдів батько влаштувався працювати в Музей історії Ки­єва двірником. За рік одружився, і майже одразу потрапив до армії служити в Афганістані. Від нього надійшов лише один лист, а невдовзі родину пові­домили про «загибель при виконанні інтернаціо­нального обов’язку». Батькова тітка померла з го­ря, Аскольда мати виростила сама. Єдиний син та викладацька робота на кафедрі української філоло­гії Університету склали головний сенс її життя.

Аск присів над розкладеними на шматку поліетиле­ну рештками кісток та невеликими уламками дубових і кипарисових домовин.

— Імовірно, десь тут проходив невідомий нам кори­дор. Земля, просівши, обвалила стіну між пізніше про­копаним ходом та нішею, або й галереєю, яку, воче­видь, ще ніхто не досліджував. Маємо шанс знайти щось цікаве. Ці дошки можуть виявитися залишками доволі старих поховань. — Професор напрочуд спокій­но описував ймовірність наукового відкриття.

Проте Христина, яка віднедавна нерівно дихала до Аскольда, або, як кажуть його однокурсники, «запала» на хлопця, спробувала нагадати, що й вона маленький начальник:

— Нема чого сидьма сидіти! Ми вже давно всі відра заповнили. Тож ноги в руки, і ставай, студенте, до ін­телектуальної праці.

Голова після вчорашнього ще трохи боліла, але він звично підхопив свій таки важкуватий вантаж і подав­ся до виходу.

Дорогою пригадав розповідь університетського викладача курсу історії релігії про те, як взимку 1988 року, коли святкували тисячоліття Хрещення Русі, відомий київський археолог Віктор Харламов зробив унікальне відкриття на Дальніх печерах Лав­ри, розкопавши келію святого Феодосія Печерського^[2]. Тоді церковники ще не отримали у цілковите розпорядження нижню територію Лаври, і вчені мали змогу досліджувати архітектурні й археологічні пам’ятки. Чого варті лишень маловідомі Варязькі печери! Вони розташовані поряд із Дальніми і були викопані ще у дохристиянський час. Ця земля при­ховує ще не одну таємницю...

Зо два роки тому в Інтернеті активно обговорюва­лася чутка, що нібито під час поїздки до Астрахані Московському патріархові уві сні з’явився сам свя­тий Феодосій Печерський і докоряв за поведінку су­часного духовенства, його політиканство та агре­сивну позицію у споконвічному для цієї церкви ук­раїнському питанні. Патріарх тоді сильно захворів. Чутки набрали сили. Церковна прес-служба мусила виступити зі спростуванням. Звісно, цей крок мав зворотний ефект: святий Феодосій набув популяр­ності у Всесвітній Мережі.

Аскольд повернувся до завалу. Професор з аспіран­ткою тим часом істотно просунулися, викопавши уз­довж правої стіни коридору неглибоку траншею.

— Схоже, далі таки має бути невідома погребальна ніша, а може, і новий хід. Бачите? Тут ґрунт почав зсу­ватися праворуч. Імовірно, він витіснив цю стіну в якусь порожнечу. — Професор залишався зосередженим та спокійним.

Аск виніс наступну пару відер і знову швидко повер­нувся.

— Тепер бери совок і обережно насипай ґрунт у решето! — Христина й далі грала роль суворого ке­рівника.

— А раптом саме я і знайду щось цікаве? Не шкоду­ватимете, що відкриття зробив якийсь студент-чорнороб? — усміхнувся Аскольд.

Нещодавно аспірантка запропонувала йому пере­йти на «ти», але хлопець удавав, ніби йому ніяково тикати дорослій (аж на шість років за нього старшій!) панні. Христина марно намагалася приховати образу.

Він вправно взявся до роботи. Колеги тим часом продовжували копати. Праворуч стіна лишилася твер­дою, проте ліворуч земля ставала дедалі м’якша. Білий колір тиньку зник.

— Схоже, таки стіна в цьому місці вивалилася! — сказав професор. Ставши на коліна, він уважно огля­нув та простукав держаком лопати підлогу. — При­пиняємо роботу. Хто його знає, як надалі поведеть­ся ґрунт. Колеги, прошу вас до часу зберігати конфі­денційність. Ще невідомо, що саме ми знайшли і як його далі досліджувати. Думаю, правильно було б сканувати цю --">