Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі

їхати – Інститут Одичних Дослідів вже став легендою. Вони швидко промчали крізь місто, тоді автострадою до Легьонова, скинули швидкість тільки на лісовій дорозі неподалік Інституту. Колеса машини буксували, рили колії в болоті, водій лаявся під носом, намагаючись утримати автівку в русі – якби вони загрузли, її довелося б пхати, лазячи по коліна в розлізлій багнюці. Нарешті вони виїхали на твердий ґрунт, побачили величезні ворота і по боках дві вартові будки. Хтось подбав про охорону території…

Кроне не здивувався, побачивши мундири жандармерії, щоб проїхати через браму, йому довелося показати посвідчення “двієчника”. Вони запаркували машину на майданчику перед великим, багатоповерховим будинком і в супроводі солдатів пройшли до розташованої на першому поверсі чергової кімнати. Молодий поручик з‘єднався з Наркєвичем і отримавши дозвіл, повів Кроне на третій поверх, Маруні – на його невдоволення – довелося залишитися внизу.

Коли Йоган зайшов у кабінет Наркєвича, той стояв біля вікна, споглядаючи сіро-буре, затягнуте буремними хмарами небо.

-- Літо, чорт забирай! – пробурмотів. Легким кивком голови привітав “двієчника” і вказав на крісло біля стола. Під стінами була розташована якась апаратура, що викликала в уяві чи то лікарню, чи радіостанцію.

-- Що Вас сюди привело, полковнику? – обізвався він змученим тоном. – Сподіваюся, Ви не збираєтеся знов входити в роль моєї музи, -- додав тихіше.

-- Музи? – здивувався Кроне.

-- А, так, Ви не в курсі останніх подій… Ваші закиди, що ми не виготовляємо бойових апаратів, справили на Маршала таке враження що він наказав розпочати досліди в цьому напрямку.

-- І що? – зацікавився офіцер. – Нарешті в нас з‘явилися “дробарки”?

-- Не з‘явилися! – гаркнув Наркєвич. -- Я не злочинець. А принаймні не в таких масштабах… Ми саме тестуємо “Глушилку” і “Карусель”. Ці дотепні назви ми завдячуємо геніальності молодих дослідників, яких виділили мені на допомогу, -- пояснив іронічно. – Перша ускладнює радіозв‘язок, тільки Бог знає, за яким принципом, друга порушує координацію рухів, а потім викликає блювоту і конвульсії. Діапазон обох апаратів майже сто кілометрів. Ми працюємо над його збільшенням.

-- Порушення координації? – буркнув Кроне. – І що це дасть? У солдатів з рук попадають рушниці?

-- Літаки! – гаркнув, не вдаючись в подробиці, професор.

“Двієчник” тихо свиснув. Якщо ця апаратура могла вислати енергетичний промінь, чи як його назвати, на відстань сто кілометрів і подіяти на групу – а може й багато груп – ворожих літаків, порушити у пілотів координацію рухів і викликати конвульсії… Авіація як Німеччини, так і СССР в багато разів перевищувала скромні повітряні сили Польщі. Можливо “Карусель” зможе виправити цю ситуацію.

-- Я так розумію, -- зітхнув він. – Ви звинувачуєте мене в тому, що Вас змусили порушити Ваш… етичний кодекс? Бо без цього напевно не обійшлося?

Наркєвич якийсь час мовчав, нарешті похитав головою.

-- Ні, в жодному разі, -- сказав. – Вибачте, будь ласка, за мій тон, я смертельно втомлений. “Глушилка” і “Карусель” – зброя, як рушниця чи гармата. Я не бачу нічого поганого, в тому що ми скористаємось ними, якщо на нас нападуть.

-- Коли на нас нападуть, -- виправив холодно Кроне.

-- Хай так, -- науковець махнув рукою. – Насправді в мене немає претензій. Я боюся, як можна застосувати інший апарат. Цілковито придуманий мною, -- засміявся він безрадісно. – Це щось, що… -- він замовк, важко дихаючи. – Якщо його доведеться вжити.. – Наркєвич стиснув руку в кулак і гнівно гримнув по столу.

-- Так?

-- Не звертайте уваги, -- буркнув. – Зрештою, у Вас немає допуску до цієї інформації. Його може надати тільки Маршал. Чим можу Вам допомогти? – він рішуче змінив тему.

Кроне розповів про свою зустріч з “Марсіанкою”, пропустивши тільки частину зв‘язану з Катею.

-- Вона сказала “комунія”? – замислився Наркєвич. – Цікаво. Хоча з іншого боку, яке це має значення? Зараз, напередодні війни?

-- І сам не знаю, -- відповів щиро “двієчник”. – В принципі, Ви маєте рацію, зараз це другорядне питання, однак, мене весь час мучить думка, що ми упускаємо щось важливе. Але що може бути важливіше від війни? – закінчив він безпорадно.

Професор знов

--">