Библиотека knigago >> Старинное >> Старинная литература >> Шепіт у пітьмі

Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі

Шепіт у пітьмі
Книга - Шепіт у пітьмі.  Адам Пшехшта  - прочитать полностью в библиотеке КнигаГо
Название:
Шепіт у пітьмі
Адам Пшехшта

Жанр:

Современная проза

Изадано в серии:

неизвестно

Издательство:

неизвестно

Год издания:

-

ISBN:

неизвестно

Отзывы:

Комментировать

Рейтинг:

Поделись книгой с друзьями!

Помощь сайту: донат на оплату сервера

Краткое содержание книги "Шепіт у пітьмі"

Вони пройшли повз вкриту мороком браму – одну з багатьох у цій околиці й повернули у вузький провулок. Ніч освітлювали тільки рідко розставлені ліхтарі, з каналізації здіймалася імла й утворювала недовговічні міражі, які непевно похитувалися. Юстина вела так, немов неодноразово ходила цією дорогою, а це -- взявши до уваги, що йшлося про небезпечні периферії міста, де мешкали найбільші покидьки – змушувало задуматися. Дівчина вже давно перестала бути елітною проституткою – “Раю” не вдалося вистояти після серії вбивств, однак, її поведінка, одяг, певність в собі, яку було виразно чути в голосі, свідчили, що вона зовсім не бідує.

Читаем онлайн "Шепіт у пітьмі". [Страница - 5]

на одичні стимули, є вже сотні, в тому числі кілька в “Двійці”. Троє чи четверо з них в жодному разі не могли контактувати з російськими апаратами. Отже, було зроблено висновок, що ця дійсно дивна властивість не має нічого спільного з будь-яким “програмуванням”, гіпнозом чи іншою хернею. Щось відбувається, але хоч вбий нас, ми не знаємо що і чому. Зрештою, це тільки частина ширшого процесу. Пам‘ятаєш ту дівчинку, яка полоснула тебе ножем?

Кроне кивнув головою.

-- Тепер таких море. Не тільки дівчаток, трапляються і дорослі. Нас ще не залило, але мало бракує. Вони вбивають без причини, вводячи свої жертви в ступор, подейкують, що деякі стають майже невидимими, інші – читають думки. От такі, курва, справи, -- гірко закінчив Пренглер.

-- Їх тримають в нормальних в‘язницях?

-- Ні, ті, хто вижив після конфронтації з поліцією, військом чи бозна з ким, сидять у Л-125. Знаєш, де це?

-- Знаю, -- зітхнув Кроне.

Особлива в‘язниця, яку офіційно називали “об‘єкт Л-125”, була місцем, де утримували особливо небезпечних арештантів. Таких, як Катя…

-- Можна мені з ними поговорити? Поглянути не них?

-- Не знаю, по якого біса, бо інтенсивні досліди, які проводили кращі від Вас, пане полковнику, нічого не дали, -- втрутився насмішкувато Томчак. – З іншого боку, тебе напевно зроблять заступником Бретцеля, тоді зможеш витрачати час, як тобі заманеться.

-- А оце? – “Двієчник” зробив рукою коло. – Навіщо це все?

-- Ми пильнували твою сраку, -- Томчак грубо фиркнув. – Ну і хотіли дістати Мисливця. Про твоє повернення до праці було вирішено ще місяць тому, весь цей час ми перевіряли, чи після тієї пиятики в тебе залишилися якісь незамариновані клітини мозку.

Кроне промовчав.

-- А Юстина? – запитав.

-- Тупа баба. Після ліквідації “Раю” впала в депресію. Потім наркотики, випивка, секти, сатанізм зараз останній крик моди, ну і врешті-решт потрапила до Корнта.

-- Про К‘яру правда?

-- Тобто?

-- Що вона її вбила?

-- Правда, -- підтвердив Пренглер. – Корнт ще в Росії втратив над собою контроль. Щораз частіше вбивав задля розваги… Тому росіяни врешті-решт втратили терпіння. Вони могли терпіти агента, якому робота була в кайф, але не когось, хто раз на тиждень мусить вирватися в ліс, щоб випотрошити якогось туриста. Корнт перетворив Юстину на свій образ та подобу, він знав процедури, раніше тренував агентів… Ми її допитаємо, пустимо на конвеєр, але це тільки формальність, вона, мабуть, не має нічого спільного з росіянами. Якби не йшлося про Мисливця, ми б відразу відправили її в Л-125.

-- Конвеєр, -- підвів брови Кроне. – Не занадто?

Наскільки він пам‘ятав, “конвеєрні” допити, які безперервно тривали по кілька днів, застосовували тільки під час війни. З очевидних причин, той час не сприяв методичному збору доказів і ознайомленню з ними обвинувачених, а інформація була на вагу життя. Вважалося, що це краще, ніж катування, якими без упину зловживали більшовики. Потім такої необхідності вже не було – неймовірно розвинена агентура різноманітних, не тільки військових спецслужб і професійна підготовка офіцерів “Двійки” зробили конвеєр зайвим.

-- У нас війна, Ясю, ну, майже війна, -- промовив поважним тоном Томчак. – Зараз не час для джентльменів.

-- Я гадав, що операція…

-- Твоя операція справжній шедевр, -- втрутився Пренглер. – Ти добився всіх задуманих цілей, японці теж в плюсі. Але подумай: скільки часу можна відтягувати напад, в ситуації, коли все готове? Кожен день утримування підрозділів у бойовій готовності коштує купу грошей.

-- Отже, я тільки…

-- Не “тільки”, а “аж”, -- цим разом його перебив Томчак. – Ти подарував нам цілий рік. Тепер це питання місяців, може тижнів…

-- Тільки Росія, чи разом з німцями? – запитав швидко Кроне.

-- Разом, -- обрізав Пренглер. – Поїхали назад, -- запропонував.

Вони мовчки вийшли з хатини, сіли в машину, що чекала неподалік. Не дивлячись на тривожні новини, тихе гудіння мотора подіяло, як снодійне і Кроне спіймав себе на тому, що ледь відкриває важкі повіки. Водячи сонним поглядом по освітленій тільки місячним промінням дорозі, він вирішив, що з самого ранку зателефонує до звільненої якийсь час тому господині й попросить привести до

Оставить комментарий:


Ваш e-mail является приватным и не будет опубликован в комментарии.