Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі
Название: | Шепіт у пітьмі | |
Автор: | Адам Пшехшта | |
Жанр: | Современная проза | |
Изадано в серии: | неизвестно | |
Издательство: | неизвестно | |
Год издания: | - | |
ISBN: | неизвестно | |
Отзывы: | Комментировать | |
Рейтинг: | ||
Поделись книгой с друзьями! Помощь сайту: донат на оплату сервера |
Краткое содержание книги "Шепіт у пітьмі"
Вони пройшли повз вкриту мороком браму – одну з багатьох у цій околиці й повернули у вузький провулок. Ніч освітлювали тільки рідко розставлені ліхтарі, з каналізації здіймалася імла й утворювала недовговічні міражі, які непевно похитувалися. Юстина вела так, немов неодноразово ходила цією дорогою, а це -- взявши до уваги, що йшлося про небезпечні периферії міста, де мешкали найбільші покидьки – змушувало задуматися. Дівчина вже давно перестала бути елітною проституткою – “Раю” не вдалося вистояти після серії вбивств, однак, її поведінка, одяг, певність в собі, яку було виразно чути в голосі, свідчили, що вона зовсім не бідує.
Читаем онлайн "Шепіт у пітьмі". [Страница - 4]
-- Не скимли, горило, головне, що ти живий, -- буркнув Пренглер-Вільчинський.
Одягнений в чорне, з вимащеним сажею обличчям він привітався з Кроне коротким потиском руки.
-- Сідайте, полковнику, -- запропонував, ставлячи перевернутий фотель. – Це все, мабуть, змучило Вас.
Чоловіки в мундирах з вимащеними, як у Пренглера обличчями, виволокли з хати тіло Корнта. Пластичні, неймовірно швидкі рухи солдатів вказували, що вони належать до елітного підрозділу жандармерії. Це було останнє полювання Мисливця… Двоє підняли Юстину, почувся скрегіт наручників.
-- Ну, ну… Вітаю. Я недооцінила вас. Мій ментор теж, -- сказала дівчина без будь-яких емоцій. – А здавалося, що він такий компетентний…
-- Ти поставила не на того коня, сонечко, -- відповів іронічно Пренглер. – Корнт був ізгоєм, його переслідували росіяни. Раніше чи пізніше вони вбили б його, але ми їх випередили.
-- Росіяни? – Вона закусила губи. – Але він був…
-- “Був” тут пасує ідеально. Колись. Потім щось пішло не так і пан граф втратив прихильність комуністів. Коли він почав тренувати тебе, то знав, його дні полічені. Просто хотів померти в компанії. Ти не була для нього ніким важливим, твоїм завданням було потримати його за руку.
-- Це і так більше, ніж отримала твоя красуня, мало того, що померла в самотності, то ще й вбив її об‘єкт її чистих, дівочих мрій, -- огризнулася Юстина.
Пренглер зневажливим жестом наказав вивести дівчину і підсунувши собі другий фотель, зайняв місце напроти Кроне. Томчак ще раніше всівся на столі. Вони залишилися самі.
-- Ви можете мені пояснити, що тут відбувається? – попросив Кроне.
-- Зараз, -- пообіцяв Пренглер. – Спочатку я хотів би довідатися, що, в біса, вона мала на увазі?!
-- Ти що, повірив цій шльондрі? – Здавалося Томчак непогано бавиться.
-- Ні, але вірю Янкові, й зараз я питаю його.
Кроне зітхнув, механічно помасував шрам на щоці. Вперше його підвладний – колишній підвладний – звертався до нього на ім‘я. Отже, не дивлячись на те, що минула купа часу, смерть Марії Корнт багато для нього важила. Колись він приховав від Пренглера правду, це було викликано як співчуттям, так і прагматизмом – тоді Пренглеру ще тільки додаткових докорів сумління бракувало. Однак зараз, через стільки років, така поведінка не мала сенсу. Колишній юнак перетворився у загартованого ветерана.
-- Марія залишила щоденник, -- сказав він. – Страшно екзальтований, немов якоїсь гімназистки. Вона закохалася в тобі. Серед іншого написала, що хоче померти за тебе. От і померла, -- Кроне знизав плечима. – Коли ти бився з Жарським, вона підняла револьвер. Гадаю, хотіла тебе захистити.
-- А я її вбив…
-- На твоєму місці так поступив би кожен, ти ж не міг прочитати її думки.
-- Де той щоденник?
-- Я спалив його, -- признав Кроне. – Тепер ти все знаєш…
-- Але звідки, матері її ковінька, про це знала Юстина? – кинув Томчак.
-- Мабуть, Корнт читав щоденник своєї небоги, адже він повинен був контролювати її, а подробиці інциденту вияснила совіцька розвідка, -- знизав плечима Йоган. – Здається пан граф розмовляв з Юстиною про різні справи…
Вони довго сиділи мовчки, нарешті Томчак, крекнувши, відірвався від стола і розпалив вогонь на кухні. Лаючись під носом і грюкаючи посудом, він обшукував якісь шафи й скрині, і врешті-решт кинув в окріп жменю змеленої кави.
-- Прошу, пане полковнику, пане майоре, -- шанобливо вклонившись, він подав їм надщерблені чашки. Собі взяв найбільшу і всипав до неї рештки цукру з якоїсь коробки, зовсім не переймаючись начальством.
-- Ти зовсім не змінився, горило, -- Кроне недовірливо похитав головою.
-- Тобто я й далі красунчик з гострим, немов бритва розумом? – вишкірився Томчак.
Полковник відповів йому змученою посмішкою, ковтнув пекельно міцної кави.
-- Що тепер буде зі мною? – запитав.
-- Ти повертаєшся на роботу, -- сказав Томчак безтурботно.
-- Невже милостиво пануючий довічний Керівник Держави змінив думку?
В голосі Кроне не було злості, лише змішана з безнадією насмішка.
-- Перш за все змінилися обставини, -- відповів спокійно Пренглер. – Таких, як ти, “нечутливих”
--">Книги схожие с «Шепіт у пітьмі» по жанру, серии, автору или названию:
Джеймс Олдридж - Папина сорока Жанр: Современная проза Год издания: 1985 |
Диана Килина - Пепел Жанр: Современная проза Год издания: 2014 |