Библиотека knigago >> Старинное >> Старинная литература >> Шепіт у пітьмі


«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики

Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі

Шепіт у пітьмі

На сайте КнигаГо можно читать онлайн выбранную книгу: Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі - бесплатно (полную версию книги). Жанр книги: Старинная литература. На странице можно прочесть аннотацию, краткое содержание и ознакомиться с комментариями и впечатлениями о выбранном произведении. Приятного чтения, и не забывайте писать отзывы о прочитанных книгах.

Книга - Шепіт у пітьмі.  Адам Пшехшта  - прочитать полностью в библиотеке КнигаГо
Название:
Шепіт у пітьмі
Адам Пшехшта

Жанр:

Старинная литература

Изадано в серии:

неизвестно

Издательство:

неизвестно

Год издания:

-

ISBN:

неизвестно

Отзывы:

Комментировать

Рейтинг:

Поделись книгой с друзьями!

Краткое содержание книги "Шепіт у пітьмі"

Вони пройшли повз вкриту мороком браму – одну з багатьох у цій околиці й повернули у вузький провулок. Ніч освітлювали тільки рідко розставлені ліхтарі, з каналізації здіймалася імла й утворювала недовговічні міражі, які непевно похитувалися. Юстина вела так, немов неодноразово ходила цією дорогою, а це -- взявши до уваги, що йшлося про небезпечні периферії міста, де мешкали найбільші покидьки – змушувало задуматися. Дівчина вже давно перестала бути елітною проституткою – “Раю” не вдалося вистояти після серії вбивств, однак, її поведінка, одяг, певність в собі, яку було виразно чути в голосі, свідчили, що вона зовсім не бідує.

Читаем онлайн "Шепіт у пітьмі". Cтраница - 3.

випивки, -- промовив, зв‘язуючи офіцерові руки за спиною.

-- А тепер почекаємо на твоїх друзів.

-- Друзів? – фиркнув Йоган. – В мене більше немає друзів.

-- За тобою слідкувала горила… як там його, Томчак і Пренглер-Вільчинський. Бретцель наказав їм пильнувати тебе, -- повідомила його роздратованим тоном Юстина. – Сподіваюся, довго чекати нам не доведеться.

Кроне зойкнув, коли його брутально кинули в крісло, Корнт загасив лампу і притулився до шибки.

-- Може якщо він трохи покричить, то вони прийдуть швидше? – запропонувала дівчина невдовзі.

-- Гадаєш, ти така крута, бо тренувалася розпорювати животи песикам чи котикам? – закепкував Кроне. – З людьми трохи інакше.

-- Знаю, -- запевнила його Юстина. – Я дійсно трохи потренувала, але не на котиках. На кішці. Пам‘ятаєш кокетку К‘яру? Ти собі навіть не уявляєш, яке це задоволення… Звичайно, не тільки вона послужила мені навчальним посібником, -- докинула по-діловому.

Кроне гнівно стиснув зуби – мало, що сам заліз у пастку, ще й друзів у неї затягнув. Якщо можна назвати друзями людей, які за ним шпигували. А це не викликало жодних сумнівів, Юстина говорила правду. Якби не випивка, він сам вже давно помітив би. Він гадав, що не бачить спостерігачів “Двійки”, бо втратив пильність і вправність, однак, навіщо приділяти до справи чужих, якщо цим займаються найкращі друзі? Саме Томчак повідомив Кроне, що колишньою повією з “Раю” зацікавилася “Двійка”. Тому він і прийняв пропозицію Юстини, сподіваючись на… Офіцер не знав на що саме. На перелом? Щось, що приверне до нього увагу Пілсудського, дозволить повернутися до праці в “Двійці”? Ні, він не робив якихось далекосяжних планів, адже не дивлячись на бездоганно проведену операцію за участі Станяка, Маршал залишався невблаганним. Однак, у Кроне не було широкого вибору, він прагнув змін, будь-яких змін… Це дивно нагадувало стан Юстини. Якийсь час офіцер міркував, що трапилося з колишньою працівницею “Раю”, що перетворило її на те, чим вона стала? Безсумнівно цю зміну дівчина завдячувала Корнту, проте вона не виглядала на перелякану. Але Кроне чудово знав, що межа між нормальним і тим, що вважається жорстоким, неправильним чи ненормальним, тонка, дуже тонка… І часто людей не потрібно змушувати перетнути її, буває достатнім пообіцяти виконати їхні найпотаємніші бажання чи соромливі фантазії. Тоді вони стають справжніми потворами, а може самими собою? Стають тими, ким багато хто хотів би стати, якби їм вистачило відваги й рішучості. Ну, і якби вони знайшли вчителя, провідника… Очевидно Юстина знайшла – Мисливця.

Минали хвилини, Кроне чув тільки легке завивання вітру, що пролізав крізь нещільні вікна і спокійне дихання Юстини. Дівчина стояла в нього за спиною, він відчував не тільки запах її парфумів, а й сморід мастила для зброї – отже в неї був пістолет. Він подумки вилаявся. Як Томчак, так і Пренглер-Вільчинський були досвідченими солдатами, ветеранами багатьох сутичок проведених в брудних, схожих на цю хатинах, підвалах і провулках майже по всій Європі, проте зараз вони матимуть проти себе живу легенду – Мисливця і його… ученицю, бо здається так слід називати Юстину. Грізних, рішучих противників, які не надто дбають про життя. Це була смертельно небезпечна суміш.

Нарешті Кроне почув обережні кроки. Він негайно відкрив прикриті раніше очі – намагався привчити їх до пітьми – за вікном промайнула якась могутня постать. Томчак. В цю мить у нього вперше з‘явився промінь надії. Не дивлячись на свої габарити, Томчак вмів рухатися з грацією балерини, безшумно, наче привид. Якщо його було чути, то він цього хотів. Коли він з‘явився в дверях, Юстина двічі вистрелила. Перш, ніж вона втретє натиснула на гачок, Кроне разом з кріслом звалився назад і лежачи, копнув її в живіт обома ногами. Запанував хаос, задзвеніли шибки, тріскаючи від куль, що летіли з усіх боків, до хатини заслизнули спритні, швидкі, немов блискавка тіні.

-- Клята шльондра! – вилаявся Томчак, встаючи з землі.

Затремтів, спочатку несміло, запалений кимось гніт гасової лампи. За мить стало світліше. Кроне відчув, як хтось допомагає йому встати, розрізає пута на руках.

-- Міг би стукнути її й раніше! – гаркнув з претензією в голосі Томчак. З болісною гримасою він масував собі грудну клітку. – Здається ребро зламане. Цей

Оставить комментарий:


Ваш e-mail является приватным и не будет опубликован в комментарии.