Адам Пшехшта - Шепіт у пітьмі

дивився у вікно, спостерігаючи, як вітер жене чорні хмари. Вони кружляли у понурому танку, час від часу відкриваючи червоне наче кров західне сонце.

-- Це не технічний термін, -- обізвався він нарешті. – Не думаю, що вона вжила слово “комунія”, описуючи якусь функцію одичних апаратів, бо не існує жодного процесу, який можна так назвати. Отже, нам залишається розглянути нормальне значення цього терміну. Латиною володієте?

-- Слабо.

-- Communio – означає з‘єднання.

-- З ким або чим?

Наркєвич безпорадно розвів руками.

-- І гадки не маю, -- признав. – Так само, як не розумію тієї згадки про полювання. Зрештою, ті “Марсіани”… Я оглянув багатьох з них, вони поводяться немов одержимі, ніби нічого дивного, ми вже віддавна знайомі з такими випадками, незалежно від того, чи розглядати це з релігійної, чи медичної точки зору, однак, не в такій кількості, ну, і ще оті їхні здібності… Хоча й раніше згадувалося про істеричок, які могли голими руками згинати залізні прути балюстради… Я вже й сам не знаю, що про це думати, -- зітхнув він.

-- Дякую Вам, лікарю, -- Кроне встав з місця. – Здається я дійсно починаю втрачати здоровий глузд, ми так можемо дискутувати цілу вічність.

-- Вважайте на себе, -- сказав Наркєвич на прощання.

-- Я пережив вже дві війни, -- вимушено посміхнувся “двієчник”. – Як кажуть: Бог любить трійцю…

***

Він знов бачив її в костюмі від Жана Пату, насолоджувався лінією струнких ніг, вдихав запах конвалії й мускусу… Руки з тонкими, чуттєвими пальцями артистки гладили його по щоці. Руки, що могли нести як пестощі, так і смерть. Однак, Кроне не відчував страху, вперше за багато років він був щасливим.

-- Невдовзі ми зустрінемося, -- прошептала Катя.

-- Я помру? – запитав він спокійно.

-- Ти боїшся смерті? – відповіла вона запитанням.

-- Ні, але я не знаю, що там… з другого боку. А я ніколи не був надто релігійним.

Вона фиркнула безтурботним, дівочим сміхом.

-- Я теж, коханий, я теж…

Потрібно було вияснити стільки справ, стільки питань, однак, немов керовані однією думкою, вони мовчали. Запитання могли почекати, важливіше, що вони разом, жоден з них не хотів порушити делікатну рівновагу, знищити мить, яка їх об‘єднала. Пізніше, значно пізніше, він попросив, щоб вона потримала його за руку, поклав голову їй на коліна і почав спати уві сні, відчуваючи легкий дотик долоні на волоссі й слухаючи, як Катя тихо співає пісню про солдата і жінку, яка на нього чекає. Ту саму пісню, що й колись.

Він прокинувся спокійним і у злагоді з собою, чого не траплялося вже багато років, недовірливо похитав головою, дивлячись в дзеркало на своє раптово помолоділе обличчя, очі, в яких сяяв ентузіазм.

-- Ти перетворюєшся у старого дурня, -- повідомив він чоловіка, який знаходився з другого боку скляної поверхні. – Це тільки сон. Звичайний сон, один з багатьох.

Кроне намилив щоки й докладними рухами бритви зголив бороду, думаючи – ще б пак! – про часи, коли його брила Катя.

-- Звичайний дурень, -- підсумував він, витираючи обличчя.

Насупив брови, почувши електричний дзвінок, наближалася лишень сьома ранку. Перш ніж він підійшов до дверей – по дорозі витягнувши пістолет з шухляди – чийсь нетерплячий кулак загупав ще кілька раз.

-- В чому справа?! – гаркнув.

На порозі стояв Маруня, за його спиною ще два жандарми.

-- Вибачте, пане полковнику, -- пробурмотів сержант, дивлячись на голий торс Кроне. – Вас терміново викликають в штаб. Почалося…

(Далі буде)

Adam Przechrzta

Szept w ciemności (Wilczy Legion – 7)

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися, коли буде продовження.

--">